Війна – нещадна і жорстока, залишає слід у житті кожного з нас, а захисники та захисниці платять за Перемогу України найвищу ціну – власне життя.
Лише нещодавно провели в останню путь двох воїнів-цеценівчан, Валерія Лівара та Романа Затворнюка, як знову у цьому селі втрата. Вкотре сумна звістка облетіла Шумську громаду.
28 жовтня під час участі у бойових діях, поблизу населеного пункту Новосадове Краматорського району Донецької області, від отриманих поранень, несумісних із життям, загинув відважний солдат, Герой України Сергій Балагуда.
Народився та виріс у Цеценівці. Після закінчення школи їздив на заробітки – то у Київ, то до Польщі. Коли перебував у столиці, познайомився з Оксаною, одружилися. Молоде подружжя знімало квартиру у Києві. Народилася донечка Вероніка.
Як розповідає староста села Іванна Григор’єва, Сергій мав спокійну, добру вдачу. Ніколи нікого не образить, ще своє віддасть, аби усе мирно було.
Чоловік зареєстрований у селі, тому повістку вручили тут. Хоча проживав у Києві. Рідні зателефонували до Сергія, і він, не зволікаючи, приїхав на рідну Шумщину, пройшов медичний огляд. Через деякий час чоловікові зателефонували і повідомили, щоби той прибув з речами.
Сергій був призваний на військову службу під час мобілізації 28 серпня 2022 року, служив стрільцем-санітаром 9-ої парашутно-десантної роти.
Востаннє телефонував рідним 25 жовтня. Сказав, що на два тижні йде на бойове завдання і з ним не буде зв’язку.
Ці два тижні минули, а звістки від Сергія так і не було. Тоді рідні звернулися до військкомату, а ті, в свою чергу, зробили запит. Тоді й виявили тіло Сергія, яке було неопізнаним, адже загиблий не мав при собі жодних документів.
Траурний кортеж у Цеценівці зустріли квітами і живим коридором. Прощання з Сергієм відбулося у рідному селі. Молебень за упокій душі померлого воїна священнослужителі відправили у місцевому храмі. Плакало небо, бо овдовіла молода дружина Оксана, осиротіла 11-річна донечка Вероніка, серце розривається від туги у батьків-пенсіонерів – Юрія Миколайовича та Людмили Дмитрівни.
Похоронна процесія, журливий супровід духового оркестру, подяка та синьо-жовтий прапор, військові салюти – остання шана воїну, який загинув, захищаючи Україну від російського агресора.
Пам’ять завжди нетлінна, і вона ніколи не згасає. Про втрати завжди важко, сумно і боляче говорити, особливо тоді, коли з життя йдуть зовсім молоді, сповнені енергії, задумів, планів та ідей, люди.
