Чим готовий пожертвувати батько заради рідної дитини? Усім, що має. Навіть власним життям. Так і Петро Бондаренко просить смерть забрати його життя, але повернути додому рідного сина.
Цей епізод – із вистави «Машка-оптиміст», яку сьогодні презентував Народний аматорський театр Центру культури та дозвілля Шумської міської ради. Автор сценічного шедевра – Ігор Захожий.
Події розгортаються в українському селі, у родині Петра Бондаренка. Син Степан захищає Україну на фронті від російського зайди. Удома залишився старий батько, дружина Василина та донька Ірка.
Автор твору уміло передав увесь спектр сільського життя з його неймовірним українським колоритом та показав історію трьох поколінь.
Старий Петро усе бідкається, що ніхто не глядить праці, позрікалися землі, повіддавали в оренду та накупили тракторів, а ось коней поспродували. А він свою кобилу Машку глядить. А тепер ходять до старого, щоб город зорати або до млина поїхати. Як ось сусід діда Петра, з яким не гріх часом і чарчину перехилити.
Невістка Василина згадує молодість, чекає звісточки від коханого, бо Степан вже чотири доби не виходить на зв`язок. Та повчає єдину доньку, якій тато купив караоке, бо дівчина співає і мріє виступати на великій сцені.
Особливого колориту додає Галька, яка знає усе про всіх і зі швидкістю світла розносить по хатах останні сільські новини.
Кульмінаційним моментом вистави стала сцена, коли у хаті пролунав дзвінок і дід Петро отримав звістку про те, що син Степан зник безвісти на війні. Серце старого розривається від цієї страшної новини. Він просить смерть забрати його, а повернути додому живим Степана.
У цей час до внучки Ірки приходить подруга, не розуміє, що діється, і береться пожартувати з дідом. Каже, що вона смерть і прийшла за старим, бо той її кликав. Дід Петро сприймає усе насправді і просить смерть дати йому годину, щоб з усіма попрощатися. Особливо з кобилою Машкою, бо ж вона – опора сільської родини. Просить смерть, щоб хоч тварини не чіпала, бо прийде Степан з війни та буде її доглядати.
У цій сцені вдало показано справжнього українського господаря, який хоче жити для своєї родини, працювати на землі, у мирі та спокої радіти дітям та онукам. Та ненависний окупант непрохано прийшов на українську землю і нищить її.
Старий батько без роздумів готовий віддати своє життя, щоб тільки Степан знайшовся. І питає у смерті: навіщо вона забирає стільки молодих українців?
Доки дід прощається із кобилою Машкою, до родини Бондаренків знову телефонують із військкомату. Звістку про те, що Степан живий, але поранений і знаходиться у госпіталі, отримує подруга Светка, яка видає себе за смерть.
Тим часом дід Петро уже приготувався до переходу у Вічність. Помився, одягнувся у біле вишите вбрання, взяв у руки свічку. Звісно, що ця сцена, хоч і дуже філософська, викликає у глядачів добру посмішку. Бо куди ж українці без жартів? Навіть у найважчі часи віра та оптимізм рятували і рятують наш народ та вселяють надію.
Згодом, коли усі зібралися у хаті, виявляється, що то зовсім не смерть прийшла, а Іркина подружка пожартувала, бо збирається вступати у театральний, тому й потренувала свої здібності на дідові.
Коли тривають сільські «розборки», а дідові так і кортить потягнути «смерть» міцним батогом, знову пролунав дзвінок. Слухавку бере невістка Василина. Її обличчя світлішає. Вона радісно сповіщає, що Степан вийшов на зв’язок. Він поранений та перебуває у госпіталі. За тиждень обіцяв приїхати у відпустку.
Ця неймовірна новина об’єднує усю родину, сусіда, подруг Ірки та сільську всезнайку Гальку.
А дід Петро промовляє філософський монолог – скільки всього може статися у житті за один день – і поганого, і хорошого. Але добре, що всі живі, і людям бажає жити, бо то безцінний дар.
Варто відзначити ще одну сцену, яка справила на глядачів враження. Це коли смерть, яка прийшла за дідом, каже, що люди на землі завжди мають вибір. На жаль, їх заполонила жадоба грошей, слави. А можна ж обрати любов, життя.
Як і посил від діда Петра про те, що кожен хоче залізти наверх і звідти плюнути на іншу людину. А так не має бути. Потрібно жити у розумінні, повазі та любові. І головне – у єдності. І тоді нас не зламає жодна ворожа навала. Старий демонструє це на прикладі прутиків. Спочатку дає смерті переламати одного – це легко, а потім цілий жмут – не виходить. Тому й українці мають гуртуватися, бо у цьому наша сила.
У сценарії вистави автор Ігор Захожий органічно поєднав виступи дитячого зразкового колективу «Зорепад». А ще лунали чудові українські пісні – і сучасні, і колишні, і патріотичні. Вони ще більше допомагали розкрити українську душу, яка зараз не має спокою через війну, але ніколи не втрачає віру у свій народ.
Коли опустилася завіса, уся глядацька зала довго аплодувала акторам. У цих щирих оплесках переплелося багато – вдячність Богу за те, що живемо, вдячність військовим за те, що захищають Україну та кожного і кожну з нас, вдячність артистам за неймовірну працю.
Це був справжній сплеск емоцій. І позитив від того, що ми ніколи не повинні втрачати віру, всупереч випробуванням. І бути оптимістами. Бо як казав дід Петро, і його Машка – справжня оптимістка. Дадуть вівса – тягне плуга, не дадуть – теж тягне. Так і люди, але вони ж різні.
Цей мистецький захід у Центрі культури та дозвілля організували на підтримку ЗСУ – у залі встановили скриньку, і глядачі могли задонатити на потреби військових.
Після завершення вистави із глядацької зали вийшов директор ТОВ «Сегеш-Україна» Володимир Банах, подякував акторам та зазначив, що у цей неймовірно важкий час ми маємо усі боротися. І у цій боротьбі важливе все. А доки є культура, слово, нас не здолати. Тому шана тим, хто відроджує народні колективи.
Прем`єра вистави справді вдалася. Тому дяка акторам за працю. За те, що так неперевершено зіграли свої ролі: Василину – Зоя Токарська, сусіда – Олександр Лістовський, Ірку – Жанна Волошун, Гальку – Ольга Євсюкова, Светку – Олена Франкова, діда Петра – автор та режисер Ігор Захожий. Хореографічні номери виконав дитячий зразковий колектив «Зорепад» (художній керівник Надія Корендович).
