З початку повномасштабного вторгнення росії в Україні мешканці обох громад Шумщини обороняють незалежність рідної держави. Багато відважних воїнів уже заплатили за Перемогу України велику ціну – на вівтар свободи поклали власні життя.
Так, у селі Шкроботівка Великодедеркальської громади уже зустріли трьох захисників, які повернулися додому на щиті.
Це – Сергій Антонюк, Анатолій Яцюк, Іван Яцюк. Односельці поховали воїнів з усіма військовими почестями, а в День Конституції України відкрили пам’ятні дошки загиблим у російсько-українській війні.
Священнослужителі звершили молебень за упокій полеглих Героїв. Усі присутні вшанували пам’ять захисників хвилиною мовчання та покладанням квітів.
– Наші Герої із цих гранітних дощок щоденно будуть зустрічати і проводжати поглядом учнів, односельців. І нагадуватимуть кожному з нас, що поклали життя, аби усі ми жили у вільній, мирній, квітучій країні. Пам’ятати про них і бути гідними такої жертви – обов’язок кожного з нас, – зазначив, звертаючись до присутніх, сільський голова Юрій Панасюк.
Після урочистої церемонії шану воїнам віддали на місці вічного спочинку.
Сергій Антонюк та Анатолій Яцюк пішли на війну разом і разом повернулися додому. Обох загиблих зв’язує багато спільного – з перших днів повномасштабного вторгнення пішли у військкомат, вони – сусіди, мешкали у Шкроботівці на одній вулиці, служили в одній бригаді й загинули в один день. Обоє втратили батьків. А тепер спільне горе у їхніх родин, які оплакуватимуть своїх синів, чоловіків, батьків.
У родині Яцюків Україну захищає ще один син – брат покійного Анатолія. І за нього ще більше болітиме вистраждане материнське серце.
А мама Сергія Антонюка прощається з другою своєю дитиною – вона уже поховала одного сина, який помер від недуги.
Іван Яцюк обороняв українську землю від рашистів із серпня минулого року. Служив кулеметником 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти.
7 травня біля населеного пункту Спірне, що на Донеччині, під час бойового завдання по відбиттю військової агресії російської федерації, загинув Іван Яцюк.
«Мамо, я дуже сильно хочу жити», – пригадує найрідніша людина одну із останніх розмов із сином. Так він сказав у четвер, 4 травня. Ще в суботу, 6 травня, вранці, Іван спілкувався із батьками, а вже в післяобідню пору зв’язок із ним обірвався.
Недомріяв, недолюбив, недокохав цей світ. Не встиг ще й одружитися… Ворог перекреслив всі його плани та забрав життя.
Вони могли ще жити. Але стали Героями, ангелами, які охоронятимуть Україну з небес.
