Як важливо у житті знайти справу, яка тобі до душі. Тим більше якщо твоя праця дає позитивний результат і слугує для інших людей.
Для Софії Петрук з Шумбару таким захопленням стало в’язання. Нині вона створює речі із плюшевої пряжі, які дарують тепло.
Після закінчення школи дівчина навчалася у Кременці, має дві спеціальності: дошкільна освіта та психологія. Як каже Софія, за спеціальністю вона не працювала, хоча й прагнула до цього. Натомість працювала у барах Тернополя та Кременця. Коли траплялася нагода, бралася за в’язання гачком.
– Перший мій виріб – шарф – вийшов нерівним, – зізнається дівчина. – Згодом почала в’язати сумки, хоча це мене не дуже захоплювало. Одну я продала подрузі, другу подарувала, ще одна залишилася мені.
Та по-справжньому своє захоплення почала розвивати відтоді, як у соцмережі Софія натрапила на кардигани. Купила навчальний базовий курс. А першою замовницею стала сестра. Це було два роки тому.
– Виріб, який створила, мені сподобався, і тоді почали народжуватися ідеї, – розповідає дівчина. – Далі я придумала робити рукави з намистинками. Один кардиган пролежав у мене два роки, його ніхто не хотів купувати. Думала навіть комусь подарувати, але то правда, що на кожен товар є свій покупець. Таки дочекався кардиган своєї власниці.
Для саморозвитку Софія почала удосконалювати свої навички – переглядала різні відео у соцмережах, придивлялася до візерунків.
В’яже в основному руками – каже, що їй так швидше. Буває, бере гачка, адже часом болять пальці.
У доробку майстрині є вже до тридцяти виробів. Крім кардиганів, Софія вив’язала ще пледик для похресниці. Ще виготовила наволочки на подушку.
– Зараз я зрозуміла, коли ти робиш різні вироби, це відразу не виходить, тому вирішила зосередитися тільки на кардиганах, удосконалюватися, – каже дівчина.
Коли Софія поринає у творчість, необхідно запастися терпінням та енергією, адже не все виходить з першого разу.
Обов’язково потрібна уважність, бо якщо щось загубиш, потрібно буде все торочити і заново починати роботу. І ніяк не обійтися без точності, бо якщо не прорахуєш правильно розмір, то теж потрібно буде робити все заново.
Як зізнається дівчина, у неї вже було декілька таких випадків, коли доводилося заново все переробляти.
Нитки для виробу майстриня замовляє в інтернет-магазині, купувала декілька разів у Шумську, але каже, що тут дорожче. Що важливо, нитки – гіпоалергенні. Це важливо для тих замовниць, у кого є алергія.
Майстриня радіє, коли бачить, що люди, які купували у неї вироби, одягають їх.
– Моя подруга замовила у мене уже два кардигани, – розповідає Софія. – Вона каже, що їй у них тепло та затишно. Моя мама – чотири вироби, вона – найбільший спонсор. Каже, що у неї мають бути вироби в усіх кольорах і різних розмірів, бо ж її дитина в’яже кардигани (сміється – авт.).
Для створення одного виробу дівчина витрачає кілька днів. Якщо довгий – то й до тижня. Для рідних та знайомих робить знижки.
Роботи дівчини є і за кордоном – у Латвії, Польщі.
Нещодавно Софія Петрук спробувала виготовляти дитячі кардигани. Уже має три таких вироби.
Щоб просувати свої роботи, хоче виставити їх у «Творчій лавці» у Шумську.
Має Софія сторінки з логотипом в «Інстаграмі» та «Тік-Тоці», де рекламує власні вироби. Назву поєднала зі своїм іменем та технікою виготовлення. Дизайн логотипу придумала і розробила сама.
Знімати відео чи фотографувати їй допомагає сестра. Перший відеоролик про виріб – це її режисура. Щоб краще рекламувати свої вироби, Софія замовила фотосесію.
– Мрію, щоб люди більше цінували ручну роботу, купували такі речі, адже вони – унікальні. От би гарно було мати свій відомий бренд на Тернопільщині.
Інших працівників залучати не хоче – бажає, щоб це були її авторські роботи, щоб виріб був зроблений з любов’ю.
– Мої вироби – це не просто речі, це маленькі частинки натхнення, які поєднують у собі тепло ручної роботи та красу, – щиро зізнається Софія Петрук.
Цікаве про захоплення в’язанням
В’язання спочатку було виключно чоловічим заняттям. Після того, як винайшли в’язальну машину, ручне в’язання стало корисним, але не промисловим, заняттям. Також, як і квилтинг, прядіння та виготовлення мережив – це стало одним із способів приємного проведення часу.
* * *
Найстарішим в’язаним виробом у світі є туфелька, виготовлена чотири тисячі років, яку знайшли у єгипетській гробниці. На рубежі нашої ери єгиптяни уміли в’язати складні вироби. Археологи знайшли у Каїрі різнокольорове плаття, в’язану шкарпетку, у якої пальці поділені на дві частини так, щоб між великим та решту пальцями міг пройти ремінець сандалів.
* * *
Щоб у середньовічні часи стати майстром із в’язання, підмайстер повинен був здати екзамен – за три місяці зробити войлочну вовняну шапку, вишити пару рукавиць або панчіх, сорочку, а також зв’язати килим такого розміру, щоб на ньому могла розміститися доросла людина. Килим потрібно було прикрасити візерунками, зображеннями тварин і рослин, фактично це мав бути гобелен.
* * *
Шведський король Ерік, який правив у другій половині ХVI століття, мав 27 пар шкарпеток, які зв’язали в Іспанії. Кожна пара коштувала стільки, скільки за рік отримував його камердинер.
* * *
У 1589 році британець Уїльям винайшов в’язальну машину. З тих часів почалося масове виробництво в’язаного одягу, а ручне в’язання поступово перетворилося у хобі.
