Скажіть, ви любите домашній хліб? Отой, що у круглій формі з хвильками. З житнього борошна. Той, що вправна господиня щойно витягнула із печі. Неймовірний аромат наповнює увесь будинок, а шишки, які виросли на буханці, так і кортить швиденько зірвати та посмакувати, доки гарячі.
Так, тепер мало хто пече хліб, бо у магазинах можна придбати, який тільки забажаєш. А ось Зоя Юхимчук із Кутів це робить. Двічі на тиждень саджає у піч дбайливо вимішане тісто, бо сім’я хоче тільки домашнього.
Жінка розповідає, що колись хліб випікала її мама. На жаль, цієї науки від рідної людини Зоя перейняти не встигла. Мама пішла у засвіти, коли донечці було всього 13 років.
– Свій рецепт я відшліфовувала сама. Хліб мені не відразу вдавався. Усяке траплялося. Але з часом я навчилася його випікати, і тепер завжди виходить гарний, – розповідає Зоя Юхимчук.
Жінка каже, що причина, швидше за все, була у борошні. Бо раніше могла випікати із врожаю, який недавно зібрали. А коли пшениця не вистояна, то й борошно може підводити. Тому тепер використовують лише минулорічне зерно.
– Коли ми з чоловіком одружилися і перейшли жити у хату, яку збудували мої батьки, то на кухні ще по піску ходили, але зразу взялися робити піч. Складали її самі, – пригадує жінка.
– До речі, Зоя за освітою – будівельник, бо ж після закінчення Літовищенської школи навчалася у Шумському профтехучилищі саме за цією спеціальністю, то ж підсобляла чоловікові.
Хліб випікає різний – і білий, і житній, і з пшеничного третікала. Хоча сім’я більше полюбляє сірий, тому житній на їхньому столі є частіше. Тісто робить дріжджове, хоча й на заквасці пробувала, але перший варіант більше до вподоби. Випікає для себе, а ще для сусідки. Для продажу не пече, хоча такі пропозиції були. А ось до кумів у гості ніколи не ходять без хліба.
Мамину випічку полюбляє і дев’ятирічний синочок Дмитрик. Особливо зривати із запашного буханця «шишки», якщо вони виростають.
Рецепт успіху не тільки у борошні та вдалому замісі. Треба уміти ще й піч напалити.
– Коли піч холодна – вона темна, а коли нагоряє – стає білою. Тоді беру дерев’яну коцюбу і горну жар по черені. Якщо ідуть іскри – можна саджати хліб, – ділиться секретами молода господиня. – Щоб хліб світліший вийшов, треба жар загорнути, темніший – більше залишити.
Особливих традицій при випіканні хліба Зоя не дотримується, тепер усе осучаснюється. Але до замісу ніколи не стає у брудному одязі. Коли саджає хліб, то перехрещує і піч, і вироби. А ще, коли триває увесь процес, у хаті має бути тихо, щоб ніхто нічим не стукав, адже це може завадити тісту правильно піднятися та розвинути структуру.
Напоратися треба біля хліба, зате яка смакота потім виходить.
Ще молодій сім’ї дуже подобається тихе «полювання». Ідуть до лісу та збирають у кошики різні грибочки. І синячки, і білячки, – каже Зоя, – і ще багато інших. Люблять приносити їх у подарунок рідним та друзям.
Навіть синочок Дмитрик у грибах розбирається.
– Він із нами змалку у лісі. Пригадую, як був дуже грибний рік, а Дмитрикові всього десять місяців виповнилося. То ми посадили його у візочок. Возили по лісі і гриби збирали, – розповідає працьовита кутівчанка, яка, до того, виготовляє різні рибні та м’ясні вироби.
Крім того, Зоя – завгосп у кутянському оздоровчому закладі «Дивосвіт». Уже рік, як вийшла на роботу.
Зоя, Володимир та Дмитрик Юхимчуки завжди із нетерпінням чекають Різдва. На Святвечір і кутя була, й інші українські традиційні страви. На покуті на сіні біля снопа лежав хліб, дбайливо випечений дружиною та мамою. Бо хліб – то святе, то добробут, то життя. А в молитві родина просила у новонародженого Ісуса миру для українців.
– Усім людям хочу побажати більше підтримувати і поважати одні одних у такий нелегкий час. Молимося за те, щоб закінчилася війна, щоб ми жили у квітучій Україні, – щиро зичить Зоя Юхимчук.
