Перемогу у двох Міжнародних конкурсах здобула обичанка Ліза Хіта. Та хіба може бути інакше, коли ти народилася у такій творчій родині? У сімействі Хітів співають і тато, і мама, яка очолює сільський клуб.
Старша сестра, Людмила, викладає хореографію у Шумській школі мистецтв, а середня, Богдана, мешкає та навчається в Іспанії, і теж зачаровує своїм голосом закордоння.
Свої перші сценічні виступи Ліза пам’ятає з 5-6 років, з періоду дитячого садочка. А першою піснею, яку виконала для глядачів, була «Сорочка мамина».
Згодом батьки записали Лізу до Шумської музичної школи. Спочатку її навчала вокалу Олеся Лопацька, потім – Олеся Бортник.
Дівчина завжди активно брала участь у фестивалі «Братина», у конкурсі «Гремислава» та в інших заходах, які організовували у районі. Кілька разів Лізу запрошували на роль ведучої.
Після закінчення 9 класів Обицької школи навчалася у Шумській ЗОШ І-ІІІ ст. №2. Невдовзі стала студенткою Львівського університету безпеки життєдіяльності.
Як Ліза зізнається: дуже швидко зрозуміла, що це – не її. Тому, провчившись півтора року, забрала документи і почала готуватися до вступу у Тернопільський мистецький фаховий коледж ім.Соломії Крушельницької на спеціальність «Спів».
– Якраз був період Різдвяних свят. У ці дні я багато виступала, колядувала у храмі, – розповідає Ліза. – Тоді особливо відчула, що спів – це моє. Навіть знайомі мені радили: залишай навчання і йди співати.
Спочатку дівчина переживала, як до цього поставляться батьки, адже навчалася у вузі на платній формі. Розповіла про свої хвилювання сестрі Богдані. І заручилася її підтримкою. Тоді й наважилася повідомити батькам про своє рішення. Тато й мама теж підтримали доньку. Це додало впевненості, і Ліза забрала документи зі Львова та вступила у Тернопіль.
– Які твори любиш виконувати найбільше, які виконавці імпонують? – запитую студентку уже мистецького фахового коледжу.
– Якийсь конкретний список не склався. Раніше здебільшого виконувала естрадні твори. Та оскільки я вступила на академічний вокал, то приділяю йому більше уваги – слухаю різних виконавців. Проте найбільше слухаю свою викладачку Наталію Присіч, яка є співачкою.
Ліза каже: аби добре засвоїти пісню, потрібно затратити чимало часу та зусиль. А ще багато що залежить від самого твору.
– Коли я почала навчатися у коледжі, зрозуміла, що твори, які тут вивчають, – не попса, яку можна осягнути за тиждень чи за два дні, – ділиться Ліза нюансами студентської науки. – Тут тобі задають круті арії, які по дві-три години виконують в оперних театрах. І вони не українською мовою, а італійською. Тож арія вже не виходить, як пісня, де повторюється приспів з аналогічними словами та мелодією. Це – як розповідь, яку ти проспівуєш. Тому у коледжі на підготовку твору до екзамену завжди виділяють по два-три місяці.
Так як Ліза закінчила одинадцять класів у школі, її автоматично прийняли на другий курс, хоча, водночас, освоює програму і за перший.
Нещодавно Єлизавета Хіта стала переможницею двох Міжнародних творчих конкурсів у номінації «Академічний вокал», який відбувався онлайн. Перші місця студентка здобула у Міжнародних конкурсах «Різдвяна симфонія» (Словаччина) та «Різдвяна казка» (Чехія).
– Я на такі можливості ніколи не звертала уваги, – зізнається дівчина. – Мене підштовхнула до цього моя викладачка і запропонувала спробувати свої сили. Звичайно, що трохи було боязко, переживала. А готувала мене до конкурсу моя викладачка Наталія Присіч. Це був довгий процес, наполеглива праця дала свої плоди. Тому я щиро вдячна своїй наставниці.
– Чи маєш Ти страх перед аудиторією, коли виступаєш на сцені?
– Це дуже велика відповідальність – вийти і заспівати добре, так, щоб глядачам сподобалося. Звичайно, не раз було боязко, але завжди себе переконувала: ти знаєш, як заспівати, знаєш слова, знаєш техніку виконання. І коли ти уже опиняєшся на сцені, страх та хвилювання зникають.
Крім співу, дівчина любить малювати, танцювати, читати. Розповідає, що декілька днів тому придбала книгу «Промови, які змінили світ».
Ліза має мрію, для якої старається, – вивчитися та підкорювати своїм голосом світ. А успішною людиною вважає ту, яка є у житті щасливою. А щастя – це коли ти займаєш саме своє місце.
– Коли я навчалася в університеті на соціальну працівницю, то відчувала, що я не на своєму місці, не можу плавати, як рибка в воді, а почуваюся, як рибка в акваріумі, – каже дівчина. – А в коледжі я стала вільною, знайшла себе, бо роблю те, що люблю, що мені подобається. Тут я знаю, для чого сюди прийшла, і це дуже круто.
