Лена родом з Шумщини. Понад 30 років тому, після заміжжя з Ігорем, залишила рідні місця і стала дружиною офіцера.
Спочатку приїздила в гості до батьків, а потім – до рідної сестри. Після того, як Ігор став військовим пенсіонером, осіли в Харкові. Там виросли їхні діти. Донька вийшла заміж за хлопця з рідного Лениного села. Мають двоє чудових дітей. Але щасливе життя розбив вщент нахабний напад путінської Росії на Україну.
Харків став одним із найнебезпечніших міст, яке, практично, відразу зазнало масованих обстрілів. І об’єктами атаки ставали не лише військові частини – найбільш беззахисними виявилися осередки мирної інфраструктури.
Лена з Ігорем мешкають в одній із харківських багатоповерхівок, діти мають окремі квартири.
У перші дні, коли ще не відійшли від шоку, думали, що це жахіття швидко завершиться. А потім зрозуміли, що евакуйовуватися з Харкова стало загрозливо. Як самі розповідають, побоюються обстрілів у дорозі – з літаків чи артилерійсько-ракетного. Тому прийняли ризиковане рішення – залишитися у мільйонному мегаполісі.
Цікавлюся, як рятуються під час обстрілів. До бомбосховища досить далеко. Вирішили перечікувати небезпеку, виходячи з квартири на сходовий майданчик. Наразі, дякувати Богу, все обходиться добре.
Мобільний зв’язок із нашим краєм – нестабільний.
Їхні діти, донька Інга та зять Анатолій, через деякий час після початку війни вирішили таки перевезти своїх дітей у тил – на Західну Україну. Там мешкають Толикові батьки, сестра з сім’єю, також рідна тітка його дружини – до них і виїхали з Харкова у суботу, 5 березня.
Анатолія, який працює у правоохоронній структурі, відпустили на короткий термін, щоб вивіз у безпечне місце дітей з дружиною.
Разом з цією сім’єю наважилися вирушити у далеку мандрівку ще більше десятка людей: друзі, добрі знайомі – колона складалася із 5 автівок.
Просувалися шляхом у напрямку Києва дуже повільно. Як розповідає Анатолій, часом середня швидкість спадала до 10 кілометрів за годину.
Багато часу займав переїзд блок-постів, де треба було проходити ретельний контроль. У нагоді став практичний досвід роботи Анатолія, знання транспортних шляхів та їхніх розгалужень. По дорозі два автомобілі вирішили повернути у Дніпро – там знайшли прихисток.
Трохи дивно було бачити інтенсивний потік транспорту з боку Києва, тоді, як вони рухалися у напрямку до столиці.
У неділю, 6 березня, під вечір, таки дісталися до Київщини. Тут знову постала проблема – яким маршрутом їхати на Тернопільщину. Житомирська траса входить в офіційний список небезпечних місць для перебування та пересування. Вінницю у неділю теж обстрілювали.
Та, попри все, у ніч, з неділі на понеділок, небезпечна мандрівка закінчилася благополучно. З Харкова приїхало відразу 16 біженців. Всі вони у безпеці – у відносно спокійній частині України.
З зрозумілих причин імена героїв змінено.
Фото з відкритих джерел.
