Знову сумний день для Шумської громади. Знову плакало небо, плакала рідня, плакали односельці. У Небесному війську ще на одного ангела стало більше. Шумщина втратила свого Героя, мужнього захисника, патріота Володимира Омельчука, 1984 року, жителя с.Велика Іловиця.
– Володимир народився у рідній Іловиці, тут минуло його дитинство, – розповідає вчителька місцевої гімназії Зоя Грицюк. – Тут здобув базову середню освіту. Згодом навчався у м.Лисичанськ Луганської області, де освоював професію машиніста. Володимира призвали на строкову військову службу, яку проходив у військовій частині «Десна».
Після демобілізації поїхав на роботу у Польщу, де працював на СТО. Тут навчився якісно фарбувати автомобілі і став хорошим спеціалістом.
Повернувся додому, одружився із сусідкою Іриною. У сім’ї підростають двоє синів – Миколка та Сашко, які є учнями Великоіловицької гімназії ім.Г.М.Петрука-Попика.
Володимир влаштувався на роботу малярем автомобілів на приватній СТО у Білокриниці. Та згодом знову почав їздити на заробітки у Польщу.
– Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, у селі деяким учасникам АТО дали повістки, а Володі – ні, а він теж захищав Україну ще під час антитерористичної операції. Тоді він сказав: «Як так. Мені теж має бути повістка». Наступного дня Володя зібрав речі та, разом з односельцями-АТОвцями, поїхав у військкомат. Це була п’ятниця, 24 лютого, – розповідає староста села Надія Павлюк.
Воював військовослужбовець на Донецькому, Запорізькому, Харківському напрямках. Був водієм-санітаром медичного пункту. Неодноразово отримував поранення.
– Скільки евакуював побратимів, навіть і не пам’ятає, – каже староста села. – Завжди казав: «Я живучий. Я виживу». Якось, коли Володя вийшов з автомобіля випити кави, стався приліт, було влучання по його транспорту. Тоді чоловік сказав: «Так Бог дав, що я залишився живим».
На жаль, 20 жовтня поблизу с.Лиман Перший у Харківській області життя Володимира обірвалося.
Чоловік мав золоті руки, тому ніколи не сидів без роботи, завжди допомагав сусідам.
– Якщо мені потрібно було у чомусь підсобити, ніколи не відмовляв, – розповідає Надя Гаврилюк (Олексієвич), яка раніше проживала в Іловиці. – Володя був дуже щирим та добродушним.
– Добрий, привітний, позитивний – таким він назавжди залишиться в пам’яті друзів та односельців.
Дуже любив своїх синів, будував плани на майбутнє. Але все змінила війна… Осиротіли діти. Вдовою залишилася дружина Ірина, про яку чоловік завжди розповідав із ніжністю: «Такої, як моя Іринка, ні в кого немає».
З невимовним болем та смутком зустріла родина свого Героя, свою найріднішу людину.
Загинув мужній воїн, люблячий чоловік, турботливий тато, який до останнього подиху обороняв нашу Україну від російського ворога. У наших спогадах Володимир Омельчук назавжди залишиться відважним воїном, прикладом патріотизму та жертовності для майбутніх поколінь.
