Повномасштабна війна застала Ольгу Блажеюк в Одесі. Тут вона мешкала разом з чоловіком Олександром та двома донечками – Софійкою та Соломійкою. Сама жінка – родом з Лановеччини. На південь приїхала на навчання – здобула освіту у технікумі від Одеської харчової академії.
З майбутнім чоловіком познайомилася у місті біля моря. Олександр приїхав сюди на роботу. Виявилося, що він родом із Шумщини, із Суража. А це – декілька кілометрів від сусіднього Лановецького району.
Ось так буває – мешкали майже поруч, і нічого не знали один про одного. І лише, коли поїхали з дому за сотні кілометрів – познайомилися. Майже рік зустрічалися. Тоді одружилися – і народилася молода сім’я.
Коли меншій донечці виповнилося усього два тижні, розпочалася повномасштабна війна. В Одесі постійно лунала тривога, і доводилося з малечею щоразу бігти у підвал.
– Це було нелегко, – згадує Ольга про перші моменти вторгнення окупантів в Україну. – А ще постійно переживала, щоб діти не застудилися та не підхопили якихось хвороб.
Тому уже на початку березня вирішили їхати на батьківщину чоловіка. Так молода сім’я стала мешкати у Суражі – у мами Олександра.
Хоч на руках в Ольги дві донечки, одна з яких ще зовсім крихітна, жінка вирішила не сидіти, склавши руки.
– Хочу бути корисною, допомагати людям. А ще для мене дуже важливе спілкування, обмін досвідом, – ділиться Ольга.
Звісно, що маленька Соломійка потребує уваги та піклування, тому жінка не може аж дуже багато часу виділяти на волонтерство, але таки намагається його знаходити.
– Дуже допомагає свекруха Надія Іванівна, – розповідає. – Вона догляне діток, коли я відлучаюся на якісь справи.
Ольга долучається до різних акцій, які організовують її уже теперішні односельці.
Ось, наприклад, коли у Шумській громаді проводили благодійний захід, щоб зібрати кошти на ЗСУ, вона допомагала сестрі свого чоловіка, Любі Задерейчук, з декорацією.
Усі, хто взяв участь у заході, захоплювалися умінням творити таку красу.
А ще Ольга напекла для цього ярмарку чимало смаколиків, які продавали, а кошти перераховували на потреби воїнів.
Зараз жінка запостила у соцмережі оголошення про те, що може готувати на виїзд, оформляти фуршетні столи.
– Я цим займалася в Одесі, коли уже перебувала у декретній відпустці, – тому хочу і тут спробувати. Бо не можу просто чекати допомоги від інших. Хочу бути корисною і сама заробляти. Правда, я ще не знаю, як це тут спрацює, ще не вивчила кулінарних вподобань місцевих людей. Тому такі заходи у мене поки що разові, але, сподіваюся, цю справу можна налагодити, – розповідає Ольга Блажеюк.
Відповідний досвід у жінки є. Адже вона працювала шеф-кухаркою у ресторані Чорноморська, потім – у приватній шкільній їдальні, на власних хлібах. Каже, що для неї важливо не просто готувати, а ще й комунікувати з людьми. Особливо це подобалося під час роботи у шкільній їдальні. Там постійно спілкувалася з дітками. Переконана, що набралася там корисного досвіду.
Недавно у Суражі місцева церква ХВЄ, яку відвідує свекруха Ольги, організувала День подяки. То жінка допомогла із декором та приготувала гостину.
Каже, що хотіла ще щось організувати, якийсь благодійний захід, щоб зібрати кошти на ЗСУ. Тому виношує такі ідеї.
– Для мене важливо робити добрі справи. В Одесі деякий час я працювала у благодійному фонді «Добрий самарянин» у єдності з Одеською народною церквою. У нас були соціальні служіння – ми надавали людям соціальну підтримку, розповідає Ольга Блажеюк. – Саме тут я навчилася правильно ставитися до будь-якої ситуації. Не панікувати, не впадати у відчай, не опускати рук, а триматися. Діяти і бути корисною, допомагати іншим людям, які цього потребують. Я вдячна за такий досвід. Це мені дуже допомогло, коли розпочалася повномасштабна війна. А згодом мотивувало жити і рухатися далі.
А ще Ольга захоплено розповідає про одеситів. Каже, що війна дуже об’єднала людей. Розчулило, як недавно зателефонувала власниця квартири, яку Ольга із сім’єю знімала, коли мешкали в Одесі, і запропонувала: «Приїжджайте і живіть безплатно».
Та поки таких планів у молодої сім’ї немає. Повернуться чи ні в Одесу згодом, Ольга наразі не знає. Каже, що їй і тут, на Шумщині, дуже подобається.
А в Одесі залишилася рідна сестра Ольги. Вона постійно розповідає про прильоти, які стаються неподалік її будинку чи роботи. Але виїжджати звідти не має наміру. Бо чоловік сестри – воює. Так легше з ним комунікувати, коли випадає така можливість.
Запитую в Ольги, як вдається триматися і при цьому ще й робити корисні справи для інших? Каже, що діє усе в комплексі – молитва, допомога, батьки, люди.
– А вони на заході особливо набожні. Ця основа, яку з дитинства нам закладають батьки, загартовує. Навіть у мирний час нелегко було самим ставати на ноги, підіймати сім’ю, але коли є та основа, який тримає, усе вдається, – переконана Ольга.
Як переконана й у Перемозі України. У тому, що настане мир.
– Але для того, щоб перемогти зло, потрібно, щоб мир спочатку запанував у наших серцях. Тоді він буде у сім’ях, у суспільстві, у державі, – резюмує Ольга і дякує усім, хто гостинно прийняв її родину на шумській землі та підтримував і підтримує досі.
