Тисячі українців відважно стоять на обороні України від російського окупанта. Серед них – наш земляк, староста Вілійського старостинського округу Олександр Касянчук. Нещодавно вдалося поспілкуватися із Олександром. Про що запитала у воїна і які відповіді отримала, далі – в інтерв’ю.
– Олександре, для початку розкажіть трохи про себе.
– Народився та виріс у Тетильківцях. Закінчив місцеву школу, зараз це – Тетильківська гімназія. Після цього вступив у Мирогощанський аграрний коледж, де здобув спеціальність агронома. Згодом отримав вищу агрономічну освіту у Львівському національному аграрному університеті. Трохи працював у Львові у насіннєвому магазині.
– Та згодом таки повернулися на рідну Шумщину?
– Так, але до цього мав офіційне працевлаштування у Німеччині, займався перевезеннями за кордон – об’їздив 8 країн, потім знову трохи працював у Львові.
Після початку епідемії коронавірусу навесні повернувся додому. Восени відбулися місцеві вибори, і мені запропонували стати старостою по Вілійському округу. У грудні призначили на посаду.
– Коли отримали повістку – з початком повномасштабного вторгнення чи пізніше?
– Пізніше. На початках я допомагав збирати гуманітарну допомогу, фарбував та ремонтував машини для ЗСУ і двічі перевозив їх для потреб фронту.
Коли дізнався про повістку, був тоді у Кременці, звідти відразу поїхав у Шумськ і забрав її. Скажу відверто: для мене краще було самому піти у лави ЗСУ, аніж роздавати повістки своїм односельцям. Тому прийняв для себе переконливе рішення – піду служити сам. Так і зробив.
– Як згодом склалися ваші армійські шляхи?
– Десь місяць перебував на навчанні на Рівненщині, потім нас, 50 чоловік, відібрали у бойову бригаду. Потрапили у Миколаїв і вже мали відправлятися на фронт. Але І окремий батальйон морської піхоти 36 бригади якраз вивели із Запоріжжя на ротацію, тому ми потрапили на полігон на Дніпропетровщині для бойового злагодження.
Мені запропонували посаду командира відділення в піхоті, хоча я висловлював бажання стати водієм.
– І що обрали для себе?
– Сталося так, що якось на шикуванні нам повідомили, що потрібна людина в пілоти. Усі тоді мовчали. Пригадав, як друзі розповідали про те, що є потреба у пілотах та бойових медиках. Я ж у 2021 році проходив учебку у «Десні» на санітара-стрілка. Тому й зголосився на пропозицію. Після того був виїзд на Урожайне Донецької області, там непогано себе зарекомендував. І коли в роті створили окремий відділ – мене перевели туди.
– То які ваші функції?
– Пілот. Спочатку літали на «Мавіках» – ці квадрокоптери використовують з розвідувальною метою. А потім потрапив в екіпаж FPV – це дрони-камікадзе. Поїхав на навчання у Київ, після того ще повернувся на розвідувальні безпілотники, а тоді – на FPV. З того часу у цьому екіпажі на південному напрямку.
– Минуло два роки повномасштабної війни. Є люди, які продовжують допомагати армії, донатять, хтось стає осторонь, бо вважає, що втомився або немає для цього ресурсів. Ви, ваш підрозділ відчуваєте підтримку цивільного населення, земляків? Чим добре забезпечені, а чого бракує?
– Бракує всього потроху – і живої сили, і техніки, і зброї, й інших ресурсів. Варто усвідомити, що це війна високотехнологічної зброї з використанням авіації. Тому потрібні відповідні сили, щоб протистояти ворогу.
– Ви бачите ситуацію безпосередньо на фронті, аналізуєте, робите висновки. Як думаєте, що усім нам – і військовим, і цивільним – потрібно для того, аби протистояти ворогу та наближати перемогу України? Чого бракує найбільше?
– Єдності. Без єдності, взаємоповаги, взаємопідтримки, взаєморозуміння нічого не буде. Ворог постарався для того, щоб ця єдність у нас порушилася. І вона, на жаль, кульгає. Тому потрібно відкинути чвари та об’єднатися навколо спільної мети – перемоги України.
– Це справді так. Українці мусять бути єдині у нестримному бажанні подолати російського зайду. Скажіть, а хто вас чекає вдома, чия любов і турбота допомагають на нелегких воєнних дорогах.
– Перш за все, мене тримає Божа любов і надія. Удома чекають батьки. Маю сестру, двох племінників. До речі, сестра – теж військова, прикордонниця. Та зараз вона у декретній відпустці. А ще тримає віра у те, що у єдності нам вдасться вибороти Перемогу України.
