4 березня Надії Войцішевській із Бірок виповниться 83 роки. Та нелегке випробування приготувала цій жінці доля. Адже у такому поважному віці зазнала важкої втрати – поховала сьогодні свого сина Дмитра, якого у неї безжально забрала війна.
Дмитро Войцішевський народився у Бірках. Тут ріс, навчався.
– Та згодом нам довелося переїхати у росію. Молодший син Микола захворів. Йому потрібен був сухий клімат. А відділення пульмонології, де лікувався, були тільки у Києві та у Благовіщенську. От нас туди й направили, – розповідає мама Надія Миколаївна.
Саме там старший син Дмитро освоїв професію електрика.
Минув час, і сім’я повернулася назад у Бірки. Місцеві хлопці їздили тоді у Харків на роботу. Поїхав і Дмитро – працював на Харківському тракторному заводі.
Там зустрів свою майбутню дружину. Побралися, народилося двоє дітей – син та донька. Згодом сім’я переїхала на батьківщину дружини – у Сумську область.
Дмитро влаштувався на роботу у місцевий колгосп – працював у будівельній бригаді. Заробив пай, який подарував дітям.
Сталося так, що подружжя розлучилося. Але Дмитро підтримував з ними добрі стосунки.
– І не тільки з дітьми та онуками, а й з колишньою дружиною, – розповідає Надія Миколаївна. – Навіть коли уже був на війні, то допомагав.
З початком повномасштабного вторгнення Дмитро Войцішевський став на захист України. Два роки він воював, боронив рідну землю.
– Мав осколкове поранення у ногу, але продовжував воювати. Потім, коли лікувався, коли приходив додому у відпустку, казав: «Я мушу назад іти, як я своїх хлопців покину». Син і з початку казав, що мусить захищати Україну, бо хто ж піде? – розповідає мама загиблого воїна. – 10 червня 2024 року нам принесли сповіщення про те, що Дмитро зник безвісти. А тепер експертиза підтвердила, що він загинув.
В останній розмові із матір’ю Дмитро повідомив, що заступає в наряд. Казав, що дуже важкі бої точаться, не знає, що буде. Після того зв’язок обірвався.
– Тоді багато хлопців полягло з бригади Дмитра. Ми спілкуємося між собою з рідними побратимів. Двох з них уже поховали, – з болем розповідає Надія Миколаївна.
Тридцять років тому у Вічність відійшов її чоловік, ще до війни поїхав на роботу син Микола, і зв’язок з ним обірвався. У Бірках проживають доньки – Ліля та Анастасія. Тепер вони опора та розрада для матері, яка сьогодні поховала сина.
Дмитро був відважним захисником. Про це свідчать грамота від командування 110 окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка та Президентська відзнака «За оборону України».
Дмитро Войцішевський мав бойовий досвід, адже раніше брав участь в антитерористичній операції. Служив командиром бойової машини – командиром механізованого відділення.
На жаль, воїн зник безвісти поблизу села Новоолександрівка Донецької області внаслідок мінометного обстрілу. Упродовж 20 місяців рідні та близькі не втрачали надії на його повернення. Та дива не сталося…
– Дмитро був дуже щирим, добрим. Якщо люди просили допомогти, він ніколи не відмовляв, – каже про брата сестра Анастасія.
– Так, дуже хорошим був, і в селі людям допомагав, і в Новоставі. Як після розлучення у Бірки повернувся, то біля мене був, підтримував. На роботу їздив – у Київ, у Польщу, працював, а ще дуже гарно малював. Ото сяде, дивиться і точно так, як є, намалює, – розповідає про захоплення сина його мама.
Малюнок Дмитра Войцішевського
Сумний день сьогодні для рідні, односельців, друзів, для усіх, хто прийшов, щоб провести в останню земну дорогу загиблого воїна, захисника Дмитра Войцішевського.
У сільському храмі відправили чин похорону за загиблим Героєм, далі процесія вирушила на місцевий цвинтар, де захисника поховали з усіма військовими почестями.
Не встиг Дмитро на цій землі написати сповна картину власного життя. Через російського «брата», який прийшов на українську землю, щоб убивати. Тепер творитиме її на небі, біля Бога. Там, де немає болю. Бо цей біль залишився тут, на землі, у серцях людей, які його любили…
