Ви коли-небудь пробували робити дідуха? Ось і я ні, бо це ж справа непроста, треба знати, що й до чого, що за чим і як. А мирівчанка Наталія Липова знає. Та що там знає, вона їх творить. У жінки виходять розкішні, пишні дідухи, які ваблять око. Так і хочеться прикрасити ними оселі на Святвечір.
Узагалі, без дідуха наші діди-прадіди не уявляли собі куті. Це був своєрідний символ свята. Господар із старшим сином приносили його на Святвечір до хати першим. Це був житній, пшеничний або вівсяний сніп, якого ставили на покуті, а околіт обмолоченої соломи та жмут сіна стелили на долівку та на стіл під обрус. Зараз це збереглося не у всіх родинах. Але пані Наталя переконана, що ми маємо відроджувати своє, рідне, плекати українські традиції, мову, церкву.
Робити дідухи жінка спробувала кілька років тому. Для Різдвяної композиції обов’язково використовує жито та овес, адже урожай хліба – це добробут. А ще – багато квітів, які сіє сама, особливо для дідуха популярні сухоцвіти. Додає полин, материнку, чортополох, кермек, геліхрізум, лаванду…
Над створенням дідуха доводиться працювати кілька годин, адже колосся треба взяти по сім штук – як днів у тижні, навколо – по 12 пучків, як місяців у році. Але у результаті виходить гарно, і дідух не просто прикрашає оселю, а створює особливу атмосферу, а ще – сухоцвіти та колосся неймовірно запашні, бо це ж природний матеріал.
Квіти для Наталі Липової – це щось особливе. Її обійстя потопає у їхньому розмаїтті. Чого тільки немає у клумбі – троянди, гладіолуси, жоржини, айстри… Ділиться красою з ближніми. Восени носила квіти до церкви. І в оселі справжнє царство кімнатних квітів.
– Я така людина, що завжди хочу пробувати щось нове, – розповідає Наталя. – Дев’ять років тому захопилася вишиванням ікон, зробила десять, і тільки одну, найпершу, яку створила у 2011-ому, залишила собі, а решту – роздарувала.
Вишила доньці на весілля рушники, адже це має зробити мама, а також ікони бісером. А ще – серветки, подушки, також – в’яжу, словом, пробую усе.
У Наталиній родині усі щось уміють робити. Наприклад, бабуся багато вишивала. І коли на подвір’ї збудували гараж, зробили на горі кімнату. Занесли туди кілька старовинних речей і народилася ідея створити музей українських виробів. Трохи мали власних експонатів, допомогли люди.
– Багато хто каже, що вишиття нині не в моді, а я так не думаю, бо ручна робота завжди буде популярною, мені своє надбання передали мама й бабуся, а я – доньці та майбутнім онукам.
До речі, донька пані Наталі, Оля, теж майстриня. Вона в’яже пречудові іграшки для малечі. Хоч і мешкає зараз з чоловіком у Тернополі, родинні традиції не перериває.
Наталя Липова вишиває не лише рушники, серветки та ікони, створила для себе прекрасне плаття, а для чоловіка Івана вишила сорочку.Вважає, що такий одяг повинні мати усі українці, особливо любить ходити у вишитому до храму і дуже радіє, що тепер у їхньому селі є Православна церква України.
Але й це ще не все. Активна домогосподарка щоразу випробовує щось нове. Любить випікати, а недавно відкрила для себе ще одне захоплення – робить різні види сирів.
– Я не розумію людей, які нічим не цікавляться і не хочуть пробувати щось нове, – каже Наталя і переконана, що, беручись щоразу за нове, можна змінити світ на краще і зробити життя позитивнішим.
