Принаймні, в кількох селах Шумщини довелося бачити кам’яні фігури дев’ятнадцятого століття з вирізьбленими написами «в память чудеснаго спасенія от холеры».
Три сплески холери на території Волині в 20-их, 30-их і 50-их роках XIX століття забрали життя у кількох тисяч осіб. Вогнища цієї хвороби розгоралися епізодично переважно в південних повітах тодішньої Волинської губернії.
Найпівденнішим повітом був якраз Кременецький, до якого тоді входила Шумщина. От і чекай після того чогось доброго від запланованого об’єднання районів з майбутнім адміністративним центром у Кременці. Географія поширення інфекційної недуги пояснюється, у першу чергу, дислокацією військових частин, котрі, повертаючись з турецьких війн, які в царювання Миколи І відбувалися кожні два роки, заносили холеру в населені пункти.
Першочерговим заходом боротьби з інфекціями в XIX столітті був карантин, виконання якого забезпечували поліцейські застави та військові частини. Вірніше, у першій половині ХІХ століття ним все й обмежувалося.
Спомин про ці карантини зберігся у книзі «Опис церковного майна» храму села Кордишева від 1882 року. Там є такий запис про чудотворний образ Івана Хрестителя: «Є деякі перекази про те, що одна селянка з села Кордишів вийшла заміж і пішла за невістку в Шумськ. Та незабаром в місті почалась епідемія холери. Поховавши свого чоловіка, жінка вирішила втекти річкою в своє рідне село (тому, що влада розпорядилась нікого з міста не випускати), взявши з собою лише свою ікону. Та брат, до якого прийшла нещасна, не впустив її в свій дім. Молодиця лише встигла заховати ікону в пасіку, і сама померла від недуги. Ікона була знайдена братом і поставлена в приміщення, де ночували вівці».
Боротьбу з холерою в ту пору брала на себе самодержавна владна вертикаль, в якій все залежало від волі і рішень царя Миколи І, відтак все зводилося до політики «стращать і нє пущать». Втім, вже до кінця його правління стала зрозуміла згубність такої політики. Тому його син і спадкоємець Олександр ІІ кинувся в протилежну крайність – постарався роздати побільше повноважень та обов’язків на місця. Зокрема, питаннями охорони здоров’я почали займатися новостворені земства, а з кожного приводу створювалися різноманітні громадські комітети. В державному архіві Житомирської області (саме Житомир був адміністративним центром Волинської губернії) збереглися протоколи Волинського губернського комітету суспільної охорони здоров’я стосовно боротьби з холерою за 1887 рік. «З отриманням всякого офіційного чи приватного повідомлення про захворювання холерою, негайно провести ретельне розслідування його властивостей і дуже уважно спостерігати за тим, як воно протікає до самого кінця. Весь одяг хворого знищувати шляхом спалення, можна також зарити в землю після дезінфекції спеціальним розчином.
Коли з’являються випадки захворювань холерою, необхідно своєчасно повідомляти населення. Крім того, потрібно видавати настанови про правила індивідуальної профілактики, а також розпорядження стосовно санітарного спостереження по ділянках, особливо в центрах скупчення бідного робітничого класу.
Потрібно негайно оголосити про умови прийому хворих в лікувальних закладах та про адреси осіб і місць, куди необхідно звертатися за ліками. Потрібно також відкрити лікарські пункти для надомної допомоги, створити притулки для бідних».
На Шумщині відповідальним за виконання протихолерних заходів був волосний земський лікар Якобсон. Саме він і здійснював санітарне спостереження у центрах скупчення бідного робітничого класу в Шумську. Ці фабричні бараки досі збереглися на вулицях Волинській та Франка.
Ховати покійників, згідно з розпорядженням губернатора, належало впродовж однієї доби після смерті. Покійників-«холериків» не дозволялося вносити в церкви, аби не поширювати хворобу.
Заборонені були всі масові зібрання, насамперед – ярмарки та базари. Втім, люди намагалися вести звичний спосіб життя і в усталені дні виходили поторгуватися. Розганяти ці торги доводилося поліції, часом із залученням «казачков» з нагайками. Крім того, серед населення поширювалися чутки про те, що «холериків» по лікарнях не лікують, а морять голодом, щоб ті скоріше померли і не заразили інших. Були кілька спроб розгромити холерні бараки і визволити пацієнтів. Втім, спроби відбили викликані солдати. А от в Києві охоронці порядку не встигли – охоплений панікою натовп розтерзав двох студентів університету. Хтось крикнув, що вони навмисно розносять заразу.
У серпні 1907 року на Волині знову розпочалася масштабна епідемія холери. Одразу ввели заходи безпеки: посилили санітарний контроль базарів, вулиць та нічліжок для безхатьків, дезінфікували формаліном будинки, де були хворі, та пропонували безкоштовну вакцинацію. Також земська влада зобов’язала у трактирах, чайних та готелях завжди мати перекип’ячену холодну воду для відвідувачів.
Головною причиною епідемій було широке використання в побуті річкової води, в якій і містилися холерні вібріони. Навіть міські водогони часто використовували воду з річок. Вчені роками наполягали на тому, що варто використовувати лише артезіанську воду, та влада прислухалася до них лише під час холерної епідемії 1907 року. В серпні наступного року в Києві таки вимкнули насоси, що закачували у водопровід дніпровську воду. Це різко знизило кількість заражень холерою, але не побороло її остаточно.
З початком Першої Світової війни холера поширилася на Південно-західному фронті, який вів бойові дії якраз на Волині та в Галичині. Зокрема, до складу цього фронту входила 11 армія, підрозділи якої тривалий час дислокувалися на Шумщині. Тільки 1915 року зафіксовано 11 400 випадків в армії й десятки тисяч серед цивільного населення. У наступні два роки епідемія значно скоротилася, але з 1918 року через інтенсивні переміщення біженців, демобілізованих та військовополонених, а потім через громадянську війну розгорнувся новий великий спалах. Останній на даний час сплеск холери в наших краях припав на 1934 рік. На теренах України епідемію холери востаннє пережили в Одеській та Кримській областях в 1970 році.
Чимало цікавого про холерні карантини на Шумщині можна дізнатися з документів державних архівів у Волинській та Тернопільській областях. Проте дістатися до них, як ви самі розумієте, я зможу тільки після третього квітня. Карантин так карантин.
Сергій СИНЮК.
