Коли пізньої пори зателефонувала до Олени Ходюк, вона вдома перемивала посуд з пластової домівки.
– Ми змушені пристосовуватися до будь-яких умов, – каже станича Шумського «Пласту». – У нашій домівці немає води, то приносимо її, а посуд, у якому готуємо їжу для наших захисників та захисниць, переважно, я забираю додому, а наступного дня приношу назад.
Жінка переконана, що Перемога – це зробити більше, ніж ти можеш, бо інакше не побороти ворога.
Зараз у пластунів та пластунок призупинено виховну роботу, а більше часу іде на фізичну працю. Та Олена переконана – одне без другого не буває.
– У чому полягає виховництво у Пласті? Саме власний приклад. Ми мали багато форм роботи під назвою «Майстерка». Діти вчилися щось робити своїми руками і навчали інших. Проте фізичної праці було менше, – розповідає пластунка. – Але вони приходять, допомагають.
Є дуже гарна народна приказка: «Питають батька, як той виховував свого сина, що він такий вихований. А він каже: та я хіба його виховував, я жив, і він біля мене жив». Як стверджує пані Олена, щось схоже і тут.
Зараз тут підтримують українських захисників та захисниць. З часу повномасштабного вторгнення на територію України, пластова домівка стала одним із перших центрів волонтерства у Шумській та Великодедеркальській громадах.
– Особисто я волонтерую і співпрацюю з ГО «Схід і Захід єдині» з 2014 року, – каже Олена. – У пластунів та пластунок є навики організації роботи – вміти самим зорганізуватися і людей зорганізувати. Найперше, потрібно було змиритися з думкою, що розпочалася повномасштабна війна. Коли я кинула клич, то люди хотіли щось робити, але не всі знали, як і що. Було важко на початках, бо приходили люди і просили дати їм якусь роботу.
Перше, що було потрібно, це – маскувальні сітки. Приносили і рибальські, і волейбольні. Багато сіток передав з-за кордону васьківчанин Ігор Борискін. Уже з пластової домівки ми роздавали їх для Великодедеркальської та Шумської громад. Також люди приносили матеріал для плетіння.
Шумщина наче пробудилася. Це було дуже зворушливо. Минуло більше тижня, і люди зрозуміли, що можна організовувати роботу у себе. І тоді у кожному селі з’являлися маленькі волонтерські центри.
Далі взялися за виготовлення продукції. Спершу почали робити енергетичні батончики. Організували це у кількох точках – у кафе «Вероніка», «Інтер», «Казка», дитячому садочку, Бриківській школі, церкві «Світло життя».
Це той продукт, які просять наші воїни, тому що у ньому багато корисного. Батончика можна покласти у кишеню, взяти у руку. Тож захисники та захисниці дуже вдячні за такий хороший продукт. Кажуть, що за раз навіть не з’їдають цілого. Ситі і мають заряд енергії на цілий день, якщо немає можливості добратися до польової кухні.
А робили батончики з того, що приносили люди. Обов’язково потрібен мед, а ще – курага, журавлина, горіхи, згущене молоко, чорнослив, родзинки, соняшникове та гарбузове насіння, арахіс, арахісова паста, мак, макова начинка, сушена смородина, вишня, вівсянка, хлібці, тобто все корисне і смачне.
– Це, звичайно, дорога продукція, – каже Олена. – Але вражає, що людей це не зупинило, вони приносять усе, що ми просимо.
Усю продукцію, яку виготовляємо, передаємо ГО «Схід та Захід єдині», а вони, відповідно, її розподіляють.
Отець Миколай (ПЦУ м.Шумськ) благословляє воїнів, які ідуть до війська. Їм дають з собою невеличкі пакети, куди кладуть енергетичні батончики та імбирне печиво, яке має свою історію.
– Якось ми з донькою зайшли у магазин і побачили форму для випікання у вигляді ангела. Відразу з’явилася ідея – будемо пекти ангелів, для військових – це обереги, – каже Олена. – Тоді ми звернулися з такою пропозицією до Віти Бойко та її сестри, і ті відразу ж погодилися. Вони пекли і привозили печиво у пластову домівку, а діти – розмальовували. Перед Пасхальним святом робили печиво у вигляді яєць, з різноманітними написами: «Слава ЗСУ», «Слава Україні» та інше. Потім фасували, перев’язували жовто-блакитними, чорно-червоними стрічками.
Для захисників та захисниць у пластовій домівці роблять чаї. Купують імбир, лимони, люди приносять мед. Усе перетирають – і в баночку. Одну чайну ложку такої маси на склянку окропу – і виходить чудовий напій. Він добре прогріває і є хорошим профілактичним засобом.
До кожної продукції тут придумують різноманітні цікаві назви. Виготовляють етикетки, клеять на пакування і відправляють хлопцям та дівчатам на передову. Наприклад: чай (лимон, імбир та мед) назвали «Тепло з рідного дому»; коктейлі з цукром (смородина, малина, полуниця, порички) – «Енергетичний бум». Смородина, перетерта з цукром – «Смородина смачна – бий добре москаля» або «Смородина до чаю – з рідного краю». Усе це, щоб підняти військовим настрій.
Потім придумали енергетичні «бомби»: у маленькі баночки заливають мед з різними зернятками, горішками. А зараз варять згущене молоко, то ним теж заливають ці зернятка.
Коли почули, що на передовій хочуть кислих огірків, то почали готувати простий салат: великі шматки огірків пересипали цибулею і заправляли олією – назвали його «Бандерівський смаколик».
А зараз мають буряки, моркву, тому роблять корейські салати. З моркви – «Джавелінку», а з буряка – «Буряктар».
– Реагуємо на запити наших захисників та захисниць, – каже Олена. – На Великдень невеличкі пасочки поїхали у Курахово (Донеччина). Ще ми робили писанки – майстер-клас провела художниця Іванна Погонець. Діти і дорослі їх разом розписували, і вже передали на схід.
Багато допомагає нам отець Миколай, який, за гроші Шумського благочиння ПЦУ закуповує чимало продуктів.
Тепер у церкву передаємо у маленьких баночках лимонно-імбирний чай, який купують. Таким чином поповнюємо бюджет.
Є люди, які пожертвували на наш центр кошти. Це – батьки моїх учнів зі США. Найбільше пожертвувала сестра Саші Гайдука, яка сюди приїхала. За них ми купуємо, що потрібно. Отож, чим більше витрачаємо, тим більше маємо. Шумчани постійно приносять і гроші, і продукти.
У нас уже склався міцний колектив однодумців, які кожного дня приходять і працюють, – розповідає Олена. – Оксана Герасимчук разом з мамою Марією, їхня сусідка, яка приїжджає з Боложівки, Сніжана Паламар, Юля Радь, Олена Федусь, Інна Присяжнюк, Марія Бабій, отець Миколай, який і відвозить продукцію, і привозить, що потрібно. Допомагає Алла Клим’юк з Соснівки – збирає продукцію всюди, навіть з-за кордоном. Допомагають і переселенці з Харкова, Запоріжжя та інших населених пунктів. Найактивнішим пластуном є Дмитро Бабій, допомагає Захар Петрук.
Пластуни зорганізували людей, умотивували, і спільно працюємо для Перемоги.
Приємно чути слова подяки від наших воїнів, особливо – за енергетичні батончики, чаї. Зі сходу нам передали прапор з підписами, з вдячністю за роботу для ГО «Схід і Захід єдині», для пластунів та окремо для одного пластуна – Дмитра Бабія.
А ще ми окультурили територію біля пластової домівки: посадили квіти, порізали сухе гілля, сказали тоді, що це ми підготували ватру до Дня Перемоги, якої із нетерпінням чекаємо.
Із перших днів роботи у пластовій домівці склалася гарна традиція – обідати разом. Приносить, хто що має, випічку до чаю. Але суть не в цьому, а в тому, що перед обідом усі збираються у коло і промовляють щоразу іншу молитву, яка йде від серця, і воїни за це дякують.
Пластова домівка ніколи не буває порожньою. Починають роботу десь із 10 години. Приходить сюди багато молоді: Віка Рудзінська з Рохманова, Оля Шліхта, а з нею – помічники. Для прикладу, Віка Рудзінська, коли не було сіток, почала сама виплітати основу.
Отож, у пластовій домівці немає обмежень для добрих справ. Головне – мати шляхетне серце та бажання допомогти українським захисникам та захисницям, які воюють за нашу Перемогу.
