Кохання… Не знаєш, коли воно зайде у твоє серце і заполонить його своїми найпотаємнішими барвами. Навіть війна тому не перешкода. Адже, попри бойові дії та руйнування, життя триває. Війна ще більше зблизила між собою людей. А кохання взагалі не має жодних перешкод.
Днями поєднали свої долі васьківчанка Іринка Сергеєва та житель з м.Іванків (Київська область) Андрій Клименко. А передувала цьому доволі коротка, але цікава історія.
– Мережа супермаркетів «Сільпо» до Дня Святого Валентина запустила сайт знайомств. На ньому можна було знайти пару за спільними вподобаннями у їжі. Зареєструвалися і ми, – ділиться таємницями знайомства Іринка. – У нас з Андрієм зійшлися вподобання та смаки. Коли він уперше мене там побачив, додав у друзі у «Фейсбук».
Я відповіла, написала йому: ми що, знайомі? Андрій тоді відписав: ні, це можна виправити.
З того дня почалося онлайн листування.
– На День Святого Валентина я була на роботі. Андрій написав, що хоче мені щось розповісти, але тільки – при зустрічі, – розповідає дівчина.
Того ж дня Іринка та Андрій вперше зустрілися, як тепер модно казати – офлайн, тобто – реально. З того дня у молодої пари почалися справжні стосунки. Таки є воно – кохання з першого погляду.
Аж тут – 24 лютого. Новина про повномасштабне вторгнення росії в Україну багато змінила у їхньому житті. Адже Андрій – військовий, служить за контрактом. І його терміново викликали у військову частину.
Хлопець устиг зателефонувати Іринці і просив, щоб їхала додому, на Шумщину, адже там – безпечніше.
Уже в дорозі, коли спілкувалися телефоном, Андрій зробив своїй коханій пропозицію, запитав, чи вийде за нього заміж, чи стане дружиною?
– Чесно кажучи, я була трохи спантеличена, хвилювалася, адже події розвивалися дуже стрімко, ми знайомі усього кілька днів, а тут – ще й війна. Я й не сподівалася так швидко отримати пропозицію про заміжжя, – розповідає дівчина.
Після недовгих роздумів Іринка погодилася. Звичайно, Андрій не у такій обстановці хотів попросити руки і серця дівчини, усвідомлював, що це не правильно. Але, як вийшло, так вийшло. Щодня молода пара спілкувалася по телефону – він там, а вона тут – на Шумщині. Говорили і про майбутнє спільне життя – як далі буде, як складеться. Бо ж у такий нелегкий час важко щось планувати. Але кохання виявилося сильнішим за війну. Якось Андрій запитав Іринку, коли вона буде у Києві. Дівчина відповіла – у понеділок.
– То я приїду, і ми одружимося, – заявив Андрій.
Поки дівчина ще вагалася, адже часу до підготовки майже не було, коханий поставив перед фактом – я вже обручки купив.
За два-три дні зібралася з думками, повідомила рідних і встигла підготуватися до весілля. Андрій свого слова дотримав – на кілька днів його відпустили з військової частини, і молодята офіційно зареєстрували свої стосунки. Наречена – у білому платті, адже для неї цей колір – символ весілля, традиція, якої хотіла дотриматися. Наречений – у військовій формі. Зараз Андрій – служить, а Іринка чекає свого коханого. І коли він повернеться з Перемогою – вони обов’язково повінчаються у церкві.
