Війна… Втрата… Біль… Сум… Трагічна звістка з фронту знову надійшла до Шумської громади. 12 січня 2023 року за рідну землю поліг старший солдат, стрілець-санітар десантно-штурмового батальйону Збройних сил України, житель с.Вілія, Герой Олександр Дацюк. Внаслідок військових дій він отримав ушкодження від вибухів та осколків поблизу населеного пункту Торське, що на Донеччині.
Навчався Олександр у Вілійській школі. Ще в 17 років Олександр рвався йти на службу за контрактом. Тоді йому відповіли у військкоматі, що ще немає 18-ти, тому нехай повертається додому.
Після того, як хлопець досяг повноліття, він, замість строкової служби, підписав контракт. Служив у Львівській десантно-штурмовій бригаді. У червні 2022 року він мав закінчитися. Але повномасштабна війна внесла свої корективи.
Коли росія вторглася в Україну, Олександр пішов її захищати. З перших днів війни разом з побратимами давали відсіч противнику. Були на різних напрямках – Херсонському, Миколаївському, на сході. Словом, у «гарячих» точках.
У кінці весни Олександр отримав серйозне поранення. Його госпіталізували. У Дніпрі повідомили, що потрібна операція. Її успішно провів молодий хірург у Львові. Звідти Олександра перевели у Шумську лікарню. Після оперативного втручання хлопцеві було заборонено підіймати більше 5-ти кілограмів.
Олександр мав пройти лікарську комісію, проте він відмовився від цього. І повернувся на службу, щоб і далі захищати країну від російського окупанта.
– Олександр був добрим, чуйним, спокійним, вихованим, відповідальним хлопцем, – каже староста с.Вілія Олександр Касянчук. – Мав колег, побратимів у Львові, з якими служив 5 років.
10 січня Олександр востаннє спілкувався з батьками. Він сказав, що не зателефонує наступного дня, бо йде на бойове завдання. Ще скинув рідним фото. Це була їхня остання розмова з сином.
В Олександра залишилися мама Світлана і тато Іван, молодший брат Юра, який ще школяр, та бабуся Зіна – з ними хлопець проживав.
Воїну було лише 23, попереду – ціле життя, плани, які перекреслила війна російської федерації проти України. Йому б ще жити та жити. Олександр мав дівчину з Львівщини, з якою зустрічався близько трьох років. Казав батькам: як закінчиться війна і повернеться з фронту, то буде одружуватися.
Не встиг… Красивий, сильний, відданий своїй Батьківщині – саме таким був і назавжди залишиться у пам’яті тих, хто його любив. Ця страшна війна забирає найкращих. Він боровся, як Герой, і помер, як Герой. Жорстока війна проти російського загарбника продовжує нести біль і страждання в українські сім’ї.
Зустрічали Олександра Дацюка усім селом на колінах, з квітами, зі сльозами на очах.
Поховали воїна на рідній землі, де він народився та виріс, з усіма військовими почестями. Присутнім, за традицією, роздавали весільний коровай, адже захисник був неодруженим. Вічна йому пам’ять.
