Учитель історії та географії Шумбарської гімназії Роман Кондратюк має міцну освітянську родину. Вчителювали батьки, педагогічну стежину обрав Роман Устимович, його сестра та швагро.
Закінчив з відзнакою Кременецьке педагогічне училище, а пізніше, теж з відзнакою, – історичний факультет Луцького державного педінституту імені Лесі Українки. З 1983 року почав працювати у місцевій школі, але його призвали на службу в армії. Через два роки повернувся до вчителювання.
– Чому обрали цю професію?
– Наше покоління з 14 років ще не дуже чітко уявляло свій життєвий шлях. Тато і мама були вчителями і я потихенько пішов їхньою стежинкою, а вже пізніше вона перетворилася в життєву дорогу.
– Ваше педагогічне кредо?
– Учневі потрібно віддавати не тільки частину своїх знань, а й частину своєї душі.
– Які сучасні вимоги до освітнього процесу?
– За час розвитку педагогіки змінилися підходи та вимоги до навчального процесу. Але кінцевий результат повинен залишатися одним – дати учням такий багаж знань, який необхідний для того етапу розвитку суспільства, у якому живемо. А ще – виховати справжню людину, дійсно гідного громадянина своєї держави. І тут взаємний зв’язок – суспільство диктує освіті свої потреби, освіта ж дає можливість суспільству розвиватися та прогресувати.
– На вашу думку, які навички, перш за все, повинні мати учні?
– На перше місце я ставлю бажання вчитися. Якщо дитина прагне до освоєння знань, з нею легко працювати. Не менш важливим є й уміння вчитися, а це вже – спільне завдання школи, батьків і самої дитини.
– Якими принципами керуєтеся у роботі?
– Найперше, це принцип людяності – стараюся ставитися до учнів, як до своїх власних дітей. Принцип порядності – не може вчитель навчити учнів чомусь хорошому, якщо сам цього не виконує. Він повинен бути прикладом у всьому. І принцип поваги до дитини – бо кожна дитина індивідуальна і має свій характер.
– Ідучи на урок, які завдання ставите перед собою?
– Я навчаю учнів історії та географії, тому, в першу чергу, стараюся, щоб урок був цікавим. Це сприяє засвоєнню знать дітьми, викликає бажання вчитися. Урок вдалий тоді, якщо вчитель і учні отримали від нього задоволення.
– Чи займаєтеся саморозвитком?
– Життя вчителя – це безперервне навчання, самоосвіта і самовдосконалення. Тому вчитель не уявляє себе без курсів підвищення кваліфікації, конференцій, педагогічних нарад. Та війна вносить свої корективи, і ці заходи, переважно, відбуваються в режимі онлайн.
– Ваша учениця зайняла ІІ місце у фінальному етапі всеукраїнської учнівської олімпіади з історії. Як вдалося досягти такого успіху?
– Це – результат великого бажання і дуже-дуже великої та важкої праці Карини Чумак. Знаєте, коли перед початком олімпіади зачитували, де навчаються її учасники, ми почули такі назви: спеціалізована школа, школа-ліцей при університеті, школи міста Київ, Львів, Житомир, Харків. Тому назва Шумбарської гімназії, Шумського ліцею здалася якоюсь маленькою, такою далекою. Тому, коли Карина перемогла, ми були дуже щасливі, адже дівчина довела, що у невеликих сільських школах навчаються розумні, талановиті діти. А якщо врахувати, що учениця Адріана Стельмащук з Шумського ліцею під керівництвом вчителя історії Лариси Приймич теж стала призеркою олімпіади, це великий успіх вчителів історії нашої громади.
– Ваші випускники обирали фах вчителя історії?
– Багато випускників нашої школи обрали життєвим шляхом педагогічну ниву. Серед них двоє – фах історика.
– Ви задоволені своєю професією?
– Якщо ти працюєш у чудовому педагогічному колективі, коли бачиш зацікавлені очі дітей і отримуєш задоволення від своєї роботи – це і є, напевне, маленьке вчительське щастя.
– Можливо, про щось у житті шкодуєте?
– На певному етапі вступав на факультет філософії Київського університету ім.Шевченка. Здав три екзамени, забрав документи і пішов служити в армію. Навіщо це зробив – дотепер не розумію. Тоді мені залишалося здати тільки історію. Про це і шкодую, бо то могла бути можливість досягти у житті чогось більшого.
– Робота у школі залишає час для хобі?
– Не уявляю свого життя без рибалки. Це місце, де можна відпочити, забути про негаразди і спокійно впорядкувати свої думки. Також люблю працювати у саду.
– Ваші побажання колегам у переддень професійного свята?
– Перш за все, миру для нашої багатостраждальної України, щоб діти могли обійняти батьків, щоб матері діждалися з війни синів. А в професійній діяльності – витримки і наснаги, любити й поважати дітей, вміти знайти стежинку до їхніх душ, поваги учнів, розуміння від їхніх батьків і належної фінансової оцінки державою праці вчителя.
