День Українського добровольця – це нагадування про те, що одного разу, ставши на захист Батьківщини, ми до кінця життя залишаємося її добровольцями, вояками доброї волі. І наш святий обов’язок – боротьба за державу. Ставши на захист України, ми не маємо права відступати.
Такі проникливі слова звучали сьогодні біля Алеї пам’яті у Шумську. Працівники Центру культури та дозвілля Шумської міської ради підготували захід, присвячений Дню Українського добровольця, який у нашій державі відзначають 14 березня.
На жаль, не всі, хто виборює Перемогу, повертаються з поля бою живими. Серед них – земляки-Герої. У своїх молитвах шумчани згадали відважних воїнів, які поклали свої голови за наше майбутнє.
Панахиду відслужили священники о.Миколай Бабій та о.Тарас Громяк. У своєму зверненні до громади нагадали про те, як з перших днів повномасштабного вторгнення велика кількість добровольців прийшла у військкомати, аби стати на захист рідної землі проти російського окупанта. Про те, що обов’язок кожного з нас – пам’ятати, що ми самі маємо захистити свою землю, бо це за нас не зробить ніхто.
– Ми маємо зробити усе для того, щоб наші діти зростали у мирній Україні, у спокої, не чули звуків тривог, у майбутньому не знали війни, а могли веселитися, усміхатися і повноцінно жити, – зазначив у своєму виступі міський голова Вадим Боярський. – Сьогодні ми дякуємо кожному, хто боронить Україну на полі бою, пам’ятаємо про зниклих безвісти, вшановуємо тих, хто віддав своє життя у цій боротьбі. Дякую духовенству за те, що привели нас до спільної молитви за наших Героїв. Дякую усім, хто підтримує Збройні сили України, хто наближає Перемогу.
Проникливо виконав пісню «Коли закінчиться війна» Дмитро Бабій, «Молитву за солдата» – колектив «Погорина» Шумської школи мистецтв, а «Білих птах» від Катерини та Сабріни Левченків вселив надію, що настане така довгоочікувана Перемога, і в Україні запанує мир.
«І тут ні сліз, ні відчаю не треба, і тут не треба страху і ниття. Живе лиш той, хто не живе для себе, хто для усіх виборює життя» – ці слова, промовлені ведучими, звучали як надія, як гордість, як пам’ять…
