У житті важливо займатися справою, яка дозволить тобі знаходити спокій та умиротворення, додаватиме сил. Особливо тоді, коли нелегко на душі і доводиться долати виклики долі.
Суражчанка Ірина Ніколюк завжди прагнула займатися творчістю. У щоденних буднях багатодітна мама завжди знаходить час на заняття, яке їй до душі.
Діти виросли, дехто уже має власні сім’ї. Найстарший син Василь навчався на зварювальника. Він має нахил до малювання, творить технікою графіті.
Середній Вадим, зараз за кордоном. Молодший, Сергій, теж їздив на заробітки. Та коли розпочалася повномасштабна війна, повернувся на Україну і пішов служити добровольцем на фронт. Прикладом для нього став тато Ігор, який з 2015 року служив в АТО, а з перших днів повномасштабної війни знову став на захист рідної землі. Як згадують побратими, Ігор – АГСник від Бога. На жаль, з 15 грудня 2022 року чоловік – зник безвісти. Син Сергій служив у Національній гвардії України, зараз звільнився.
Зростає у родині й 15-річна донечка Юліаночка. Вона теж малює картини, правда по номерах, створює їх із мозаїки. Першу склала Божу Матір для тата. Багато малює вночі, коли не може заснути.
Ще з дитинства любила це мистецтво й мама Ірина. Цей хист перебрала від свого тата. Мріяла навчатися на художника, проте мама її відмовила.
– Ще з дитинства я любила розмалювати палітурки у книгах, які мав мій дідусь Федір Ковальський – в’язень концтаборів. Він не раз про мене казав: «Дивися, уже художник з’явився». Адже я усі книги розмальовувала.
Згодом Ірина навчалася у Львові на оператора поштового відділення. Працювала начальником пошти в Угорську, Цеценівці, Рохманові, Піщатинцях, Катеринівці. А потім перебувала у декретній відпустці.
Багато перипетій траплялося у житті жінки. Тож взялася за творчість – це відволікає від неприємних думок. Жінка відпочиває, коли створює свої шедеври. У її доробку – вироби зі шпагату, з мішковини, з шишок. Створює ялинкові вироби, обереги, прикраси на пасхальні та на спасівські кошики, на свічки, колечка, кольє, ляльки-мотанки, квіти з цукерками, букети.
Ручна робота завжди користується попитом. Серед популярних – квіти з гофрованого паперу. Технік виготовлення є багато. Всі вони красиві та ніжні.
Коли Ірина отримала повідомлення, що чоловік зник безвісти, аби заспокоїтися, почала створювати квіти з італійського гофрованого паперу, з цукерками і без них. Бувало, засиджувалася до 4 ранку, а то й до 5-ої, бо не спалося.
На заробітках Ірина теж бралася за улюблену справу. Коли працювала у лікарні у Тернополі, почала створювати обереги. Цим мистецтвом займається декілька років. Переконана, що її вироби мають велику силу. Передавала майстриня свої обереги для військових на передові позиції. І каже, що він має бути у кожного українського воїна. У її чоловіка та сина Сергія завжди був оберіг від ворожих куль. Жінка і зараз спілкується з побратимами Ігоря. Передає їм смаколики та необхідні речі.
Ірина розповідає, що часто ідеї для нового виробу черпає із соцмереж, додає щось своє. Її роботи не повторюються. Дарує працю своїх рук у храми рідного села.
Як зізнається Ірина, часу на виготовлення виробу йде багато, все залежить від складності, від величини, адже чим більша квітка, тим її легше створити.
– Наприклад, маленька квіточка у конвалії – то це дуже клопітка робота, – каже жінка.
Багато своїх виробів майстриня дарує рідним та друзям. Красувалися вони на виставці народної творчості у Шумську та під час фестивалю «Братина».
Коли Ірина Ніколюк працює над виробом, вона вкладає у нього частинку своєї душі та енергії. Ніжний букет квітів, створений жінкою, чарує око.
Тож нехай кожна творча робота дарує їй відчуття радості, надихає творити далі, шукати нові ідеї та втілювати їх у життя. І нарешті в Україні настане довгоочікуваний мир. І родина збереться у рідній домівці у повному складі. Бо це – найзаповітніша мрія.
