Сьогодні у Великодедеркальській громаді жалобний день. У Радошівці в останню земну дорогу проводжали воїна Сергія Нестерука, який помер у КНП «Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І.Пирогова Вінницької обласної ради» від поранень, отриманих 15 червня 2025 року в районі н. п. Яблунівка Краматорського району Донецької області при відсічі збройної агресії рф.
Чоловік народився та виріс у Радошівці, тут минало його життя. Рано втратив батька, тож мамі доводилося ставити на ноги дітей. У Сергія є брат, який теж тут мешкає.
Сергій закінчив у селі три класи та продовжив навчання у Великодедеркальській школі. Після того працював трактористом у колгоспі у рідному селі. Далі знову взявся до навчання – вступив до Борщівського радгоспу-технікуму, який закінчив з відзнакою. Правда, навчання перервала служба в армії, але коли повернувся з війська, продовжив здобувати фах техніка-механіка. Після того працював у колгоспі інженером.
Сергій Нестерук користувався в односельців авторитетом, у Радошівці чоловіка поважали. У 2002 році його обрали сільським головою.
Нинішня староста села Світлана Семенишин розповіла, що на головування Сергія Миколайовича випала нелегка ноша, адже якраз тоді село взялися газифікувати, тому турботи про документацію, організація процесу були на ньому.
Головував у селі один термін, згодом, як й інші селяни, їздив на заробітки, порався по господарці.
Дружина Сергія Нестерука – родом з Івано-Франківщини. Познайомилися, коли жінка приїжджала у місцевий колгосп обробляти бурякові лани. Одружилися, народили та виховали трьох дітей – дві доньки та сина. Старша уже подарувала родині онука Іванка, якого дідусь Сергій дуже любив, і хлопчик до нього горнувся. Син Богдан мешкає у Тернополі, а найменшій Іринці виповнилося 16 років. Якраз у той день вона втратила батька – Сергій Нестерук помер 28 червня.
Чоловіка мобілізували 10 березня 2025 року. Спочатку проходив підготовку на полігоні на заході України. Після того разом із побратимами направили на Донецький напрямок, де й потрапив під обстріл та отримав сильні опіки.
Коли у селі готувалися віддати останні почесті Сергію Нестеруку та зустріти тіло військового, донька Іринка сказала: «Ми встелимо татові дорогу додому польовими квітами, бо він їх дуже любив, завжди приносив додому».
У пам’яті рідних та односельців Сергій Миколайович залишиться добрим, щирим чоловіком, який завжди умів допомогти, підтримати. Любив свою сім’ю, село, землю, яку пішов боронити, за яку загинув, у лоно якої навіки повернувся на щиті.
Честь Герою! Щирі співчуття родині.
У Радошівці це другий військовий, який не повернувся з війни живим, ще один односелець перебуває у статусі зниклого безвісти.
