Його життя не було легким, але Бог щедро наділив талантом цього неперевершеного митця. 26 вересня він мав би святкувати 90-річний ювілей. Та його душа уже відійшла до Бога. Проте краяни пам’ятають про непересічну особистість, уродженця Ходак Казимира Сікорського. З нагоди цієї дати у Шумському краєзнавчому музеї організували ювілейну академію під назвою «Здійнявся він до ясних зір».
Український художник-сценограф, скульптор, Заслужений діяч мистецтв України, лауреат обласної премії ім.Михайла Бойчука залишив по собі багату творчу спадщину, яку заповів передати Шумському краєзнавчому музею.
На творчий захід зібралися рідні та близькі митця, його колеги по творчості та шумчани. Вони ділилися теплими спогадами про Казимира Броніславовича, згадували його дитинство, період становлення та роки творчої праці.
Ведучі Ігор Захожий та Зоя Токарська ознайомили присутніх з помітними подіями у житті нашого талановитого земляка.
На його очах вбили батька, дідуся та бабусю, а матері вдалося врятуватися з маленьким сином. Згодом їх вивезли до німецького концтабору, звідки визволили американські солдати. Один із них закохався у маму Казимира, пропонував одружитися та поїхати із ним. Проте жінка відмовила йому словами: «Я хочу в Україну, наїстися сала з часником».
У рідних Ходаках їх чекало згарище, тому матір із сином прихистила сім’я Стихальських. Жінку згодом неодноразово обирали головою селищної ради, а Казимир ледь не став військовим-танкістом, та згодом таки повернувся до того, чого прагнула душа – до творчості.
Гостей заходу вітав міський голова Вадим Боярський, наголосивши на тому, наскільки багата талантами наша Шумщина, подякував Галині Садовській, дружині митця, за передану музею колекцію творів художника та скульптора.
– Нещодавно у Шумську громаду завітала делегація з польського міста Отвоцьк. Вони були вражені творами Казимира Сікорського, – зазначив Вадим Боярський.
Разом із Галиною Садовською голова громади нагородив митців нашого краю, переможців конкурсу живопису у різних номінаціях, який оголосили до 90-річного ювілею митця, а голосування відбулося у День Незалежності України. Це – Олеся Шафарук-Мусійчук, Іванна Погонець, Владислав Боярський, Надія Коваль, Анатолій Нетребчук, Катерина Склярук, Алла Ковальчук, Тетяна Ящук, Анастасія Гаврилюк.
У житті Казимира Сікорського було кредо – бути собою, мати власний почерк, власне бачення. Любив, коли йому дарували квіти – тож шумчани поклали їх до меморіальної дошки, яку встановили на приміщенні старої школи (тепер – Шумське профтехучилище).
– Я радію, що ми з Казимиром Броніславовичем дали відбутися один одному. Коли мені казали: «Ви геніальна дружина», я відповідала: «Ні, це я жила з геніальним чоловіком», була для нього домом, тилом, підтримкою, порадницею. Я розуміла величину його таланту, – розповіла дружина митця, Заслужена журналістка України Галина Садовська і подарувала нашому музею три картини Казимира Сікорського. Серед них – остання робота художника, яку він створив, коли уже пересувався у кріслі колісному. Картина дуже символічна – на ній зображено дзвін і руки, які символізують відхід людини у Вічність і те, що після неї залишиться – плід її рук.
– На все є Божий промисел, і Казимир Сікорський не просто так повернувся на рідну землю. Бог хотів, щоб він творив тут, для своїх людей, для наступних поколінь. І він залишив після себе багату спадщину, а ми маємо пам’ятати Казимира Сікорського, – звернувся до учасників академії благочинний Шумського благочиння ПЦУ о.Миколай та запалив світку пам’яті, аби світло, яким свого часу був для людей митець, стало згадкою про нього.
Усі разом помолилися за упокій душі Казимира Сікорського.
Захоплено слухали присутні у залі товариша Казимира Броніславовича, народного артиста України, тепер – викладача ТНПУ В’ячеслава Хім’яка, з яким в один рік прийшли працювати у Тернопільський драматичний театр, а згодом стали друзями.
– Казимир ніколи не навчався сценографії, він самостійно опанував нею і пішов далеко вперед за тих, хто цьому навчався, – згадував про непересічний талант друга В’ячеслав Хім’як. – Його пензель – це була його душа. Який стан душі був – так і творив.
Митець розповідав про багато цікавих випадків із життя свого друга, відзначав його особливий стиль та харизму.
Заслужена артистка України Віра Самчук колись працювала у Шумську в музичній школі і від Тетяни Левчук (нашої колеги-журналістки, яка вже, на жаль, відійшла у Вічність) вперше почула про її талановитого брата Казимира Сікорського і дуже хотіла з ним познайомитися. І це сталося, коли вона прийшла працювати у Тернопільський драмтеатр. Згодом пані Віра стала музою для митця, адже з її обличчя Казимир Сікорський створив пам’ятник «Материнський поклик», присвячений дітям, що загинули під час війни.
Своїми спогадами поділилася Заслужена працівниця культури України Галина Демченко, а співачка та викладачка Тернопільського державного музичного коледжу ім.Соломії Крушельницької Наталя Присіч зачарувала усіх своїм неймовірним голосом, виконавши для шумчан та гостей одну із своїх улюблених пісень.
Директор ТОВ «Сегеш-Україна» Володимир Банах розповів про творчу співпрацю із Казимиром Сікорським у той час, коли у Шумську взялися за спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку, який створив наш земляк, відзначав його талант та уміння відстоювати власну думку.
На святі звучали пісні у виконанні ансамблю «Погорина» та Сергія Андрейчука на слова Василя Ільківа, а колишній учитель малювання Сергій Мельничук передав ювілейну планшетку на честь Казимира Сікорського.
На завершення заходу відбулося погашення конверта та поштової марки, які випустили до ювілею видатного митця, а директорка музею Лариса Колесник подякувала усім, хто долучився до заходу та зачитала вірш, присвячений нашому талановитому земляку.
Казимир Сікорський заповів свою унікальну колекцію живопису та скульптури Шумському краєзнавчому музею
(розповідає Лариса Колесник, директорка Шумського краєзнавчого музею)
Це ім’я добре відоме не лише на Шумщині, а й далеко за її межами. Людина неймовірного таланту, глибокої душі та справжнього мистецького покликання, він залишив яскравий слід у культурному житті України.
Дорога у життя Казимира Броніславовича розпочалася у селі Ходаки, неподалік Шумська. Дитинство затьмарене Другою світовою війною, сповнене трагічними подіями та драматизмом: на очах восьмирічного хлопчика нацисти вбили батька, дідуся і бабусю, а він з матір’ю потрапив у німецький концтабір. Після повернення працював вчителем креслення і малювання у стінах рідної школи, грав в аматорському театрі будинку культури, малював афіші та декорації до вистав.
Багато років Казимир Сікорський працював художником-сценографом у Тернопільському академічному обласному драматичному театрі, де оформив чимало вистав, що здобули визнання як глядачів, так і театральної спільноти. Його декорації захоплювали глибиною образу та витонченістю форми, а сценографія – доповнювала драматичну дію, перетворюючи вистави на справжні мистецькі події.
Сценічне оформлення, створене його рукою, неодноразово прикрашало Національну оперу у Києві, Волинський, Слівенський (Болгарія) драмтеатри.
Та не лише театр був полем його творчості. Казимир Броніславович став неперевершеним живописцем і скульптором. Його картини та скульптури вирізняються глибоким філософським змістом, наповнені духом, що відчував автор від розуміння сутності зображеної особи. З дитинства захоплювався історією, насамперед – добою Русі та Козаччини. Будучи професійним художником, створив цикли робіт «Монгольська навала», триптих «Володимир Великий», «Минувшина України». Їхня історична і філософська глибина, трагізм і драматизм минувшини України вражають.
Його душа завжди залишалася пов’язана із рідною Шумщиною. Вважав, що «кожен з нас винен цій землі, яка нас народила, викохала і дала крила у життєвий політ». Одним із найвеличніших дарів місту стало створення пам’ятника Тарасу Шевченку, який він подарував Шумську на честь 850-річчя першої літописної згадки. Цей монумент став не лише окрасою міста, а й символом національної гідності та творчої сили українського народу.
Незадовго до смерті Казимир Сікорський заповів свою унікальну колекцію живопису та скульптури Шумському краєзнавчому музею. Цей дар – неоціненний скарб для усієї громади. Ми пишаємося тим, що маємо можливість зберігати і показувати світові твори такого рівня. До музею приходять відвідувачі з нашого району, приїжджають гості з інших міст – усі, хто хоче відчути дотик до справжнього мистецтва.
Шумська міська рада оголосила 2025 рік – роком Казимира Сікорського. Це особливий рік, наповнений глибоким змістом, теплими спогадами та щирим захопленням творчістю митця, який залишив по собі велику культурну спадщину. Спільно із Шумською школою мистецтв проведено низку заходів з популяризації творчості Казимира Сікорського. Учні класу образотворчого мистецтва не просто вивчати життя і творчість митця – вони малювали на пленерах, надихаючись його творами, досліджували стиль і тематику робіт майстра, вчилися малювати як Сікорський – одним розчерком пера.
Однією із найяскравіших подій став конкурс живопису і графіки ім.Казимира Сікорського серед дорослих «Архітектурні перлини Привілійського краю». Художники на своїх полотнах зобразили наш край 1930-40-их років, таким, яким міг його бачити Сікорський. Конкурсні роботи були презентовані під час святкування Дня Незалежності у парку «Соснина», а сьогодні вони прикрасили виставкову залу краєзнавчого музею, ставши ще одним кроком до популяризації не лише творчості самого Сікорського, а й мистецького потенціалу нашої громади. Відзначення учасників конкурсу відбудеться під час урочистостей з нагоди 90-річчя митця.
Ми з глибокою шаною згадуємо цю видатну постать. Пам’ять про Казимира Сікорського – не лише в його роботах, а й у серцях тих, хто мав щастя знати митця особисто, хто захоплювався його мистецтвом, хто черпає натхнення з його спадщини. Нам є ким пишатися.
