Передчасно перестало битися серце воїна з Шумської громади, Героя-захисника Юрія Доптуна, жителя с.Биківці.
Народився Юрій 5 червня 1971 року у Брикові. Зростав у рідному селі, навчався тут у початковій школі, згодом – у Шумській, а коли побудували нову школу у Брикові, знову сюди повернувся.
Здобув фах тракториста у Шумському профтехучилищі, адже любив техніку. Працював у місцевому колгоспі «Вільне життя», у Шумську в «Укртелекомі», згодом – у ФГ «Беріжок». Пройшов армійську службу.
Одружився з дівчиною Мирославою, теж бриківчанкою. У подружжя народилося двоє дітей – син Борис та донька Юля. Вони уже дорослі. Донька Юля уже має своїх діток – першокласника Давида та Єву, яка ходить у дитсадок.
Спочатку сім’я проживала у Брикові, у батьківській хаті Юрія. Та невдовзі молода сім’я переїхала жити у Биківці – до будинку дідуся та бабусі Мирослави. Це було понад двадцять років тому. У селі вони вже звикли, стали своїми.
Якраз жити, працювати, радіти дітям, няньчити онуків. Та війна, на жаль, внесла свої трагічні корективи.
Юрій став на захист нашої держави у січні 2024 року. Воював на Сумщині, на Харківщині, згодом, за станом здоров’я перебував у військовій частині на Закарпатті.
До кінця був при виконанні службового обов’язку і вірний своїй державі. За період служби двічі приходив у відпустку. Коли була можливість – завжди телефонував до рідних чи вони до нього.
Серце військовослужбовця зупинилося 24 листопада 2025 року.
– Юрій був веселим, компанійським, душею компанії, – каже про військового його братова Наталя. – А ще – безвідмовним. Як тільки про щось попросиш, Юра вже є, завжди допомагав.
Чоловік мав хист до техніки – ремонтував автомобілі, трактори.
У кожної людини є мрія. І в Юрія вона була – одружити сина, тішитися онуками, допомагати мамі Катерині Іванівні, адже тато помер 12 років тому, радитися з братом Анатолієм, дарувати радість, підтримку своїм рідним. Але доля вирішила інакше.
Вчора на площі Героїв Майдану зібралися шумчани, щоб віддати останню шану Герою Юрію Доптуну. Священнослужителі відправили заупокійний молебень. Далі траурний кортеж, супроводжуваний пронизливими звуками сирени, вирушив до села Биківці, де односельці зустрічали воїна та провели його до рідного дому.
Поховали воїна з усіма військовими почестями, як і належить Герою, який до останнього виборював Перемогу України.
