Після року надії повернувся додому на щиті захисник України, житель Шумська Герой Володимир Фещук.
Народився 1976 року в Залісцях у багатодітній родині. Був третьою дитиною і єдиним сином у сім’ї. Мав четверо сестер.
Не минуло ще й року, як відійшла у засвіти його сестра Галина. Цьогоріч виповниться сім років, як помер його тато Петро.
Навчався Володимир у Залісцівській школі. Був непосидючим хлопцем. Згодом працював у місцевому колгоспі трактористом. Служив в армії.
Проживав у Шумську, бо придбав тут житло. Має трьох дорослих синів – Сергія, Андрія та Іллю. Був учасником АТО/ООС.
Під час повномасштабного вторгнення Володимира Фещука мобілізували восени 2023 року. Проходив військові навчання у Франції. Був старшим сержантом, служив оператором першого відділення інженерних загороджень взводу інженерних загороджень інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення. За час служби неодноразово отримав поранення.
Останнім напрямком, де воював захисник, був Сумський.
12 березня 2025 року, якраз у день народження мами Володимира, зв’язок із ним обірвався.
Лише через рік з допомогою ДНК-експертизи рідним офіційно повідомили, що Володимир Фещук загинув під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Басівка Сумського району Сумської області.. І це знову сталося на день народження мами воїна.
– Не було такого дня, аби Володимир не зателефонував до нас, якщо не міг, то завжди писав: «У мене все добре. Не переживайте», – пригадує сестра Віра. – А 11 березня 2025 року передзвонив до усіх сестер і до мами. Того дня ми усі останній раз з ним спілкувалися. Наш брат любив порядок, у нього все мало бути на своїх місцях. А ще був відповідальним за свою роботу. За яку б справу не брався, доводив її до кінця, і виконував все якісно. Умів робити ремонти – сам цьому навчився. Був компанійським, товариським, відгукувався на прохання людей допомогти. Надіялися, що після війни буде нам підтримкою.
Навколішки зустріли мешканці Шумщини свого Героя. На площі Героїв Майдану священнослужителі відправили панахиду та разом із присутніми помолилися за упокій душі полеглого воїна. Далі кортеж із загиблим відправився у Залісці.
Колись Володимир казав: «Мамо, я як помру, то поховайте мене тільки у Залісцях». Рідні виконали останню волю військовослужбовця – патріота своєї держави.
