Сьогодні в останню дорогу проводжали захисника України, Героя Степана Садов’юка.
Народився воїн 9 січня 1986 року у Залісцях. Там минули його дитячі та юнацькі роки. Закінчив дев’ять класів у рідній школі.
Зростав у багатодітній працелюбній сім’ї. Мав дуже мудру бабусю Шуру, яка навчала життєвих премудростей, задавала тон у родині. Онук Степан вдався до неї своєю добротою та людяністю, охоче переймав бабусину науку. Допомагав батькам та завжди мав приємну посмішку.
Як подорослішав, їздив по заробітках. Коли створив свою сім’ю – жив в Угорську у зятях. У подружжя народився син. Життя, на жаль, не склалося. Повернувся назад у батьківський дім. Мав в обійсті коня, дуже любив доглядати тварину. Навіть, коли його мобілізували, віддав коня сестрі. Планував, коли повернеться додому, забрати надійного помічника назад.
В останні роки проживав з мамою та сестрою Олею, є ще сестри Альона і Таня та брат Микола.
Багато років Степан трудився у фермерському господарстві свого сусіда.
– Він дуже розумівся у техніці. Їздив у нас на тракторі, працював сівалкою, допомагав нам сіяти, орати, молотити, – пригадує сусід Федір. – Надзвичайно чуйна, добра, сердечна була людина. Був трудягою. Мав таке мислення – так налаштує сівалку, що мудрому дуже далеко братися. Але в першу чергу хочу сказати: в нас у Залісцях немає, певно, такого двора, де б Степан не допоміг комусь: чи рубав дрова, чи сіяв зерно, навіть худобу у черзі пас.
Степан мав ваду у здоров’ї. Коли отримав повістку, все думав, що його не заберуть. І казав: «А як заберуть, я ховатися не буду. Я такий хлопець: якщо я сказав, значить так буду робити».
Степана мобілізували 11 червня 2024 року. Служив стрільцем 2-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 1-ї стрілецької роти.
– Того дня йшло служити троє хлопців із Залісець. – Серед них – мій двоюрідний брат, ще двох відпустили додому за речами, – пригадує сусід. – І як Степан уже сідав в автомобіль, щось, як обірвалося усередині, бо він у нас був, як член сім’ї, добра дитина.
Коли воїн був на навчанні у Рівному, завжди телефонував до сусідів. Пригадують, коли написав їм повідомлення: «Сьогодні кидав перший раз гранату. Кинув на п’ять». У відповідь отримав: «Ти – молодець. Ми будемо тобою пишатися».
Потім Степана перевезли на Донеччину. Востаннє сусіди розмовляли з ним 24 липня 2024 року, ввечері (Степан щовечора з ними спілкувався). Він сказав: «Взавтра вже я йду». Кажу: «Куди». Він відповів: «Хлопці сьогодні пішли, а завтра вже я йду на стрільби». Наступного дня вранці Степан ніякого повідомлення не написав. В обідню пору о 14.45 ще останній раз був у мережі. Протягом місяця телефонували до Степана вранці та ввечері, та відповіді не було.
28 липня 2024 року, під час виконання бойового завдання, поблизу села Новоолександрівка Донецької області, загинув Степан Садов’юк.
Упродовж 20 місяців родина не знала про його долю – воїна вважали зниклим безвісти. Нещодавно за ДНК-експертизою підтвердили загибель захисника.
Шумська громада зустріла військовослужбовця Степана Садов’юка навколішки, утворивши живий коридор шани. На площі Героїв Майдану священнослужителі відправили панахиду та разом із присутніми помолилися за упокій душі полеглого воїна.
У рідних Залісцях у храмі Покрови Пресвятої Богородиці відбувся чин похорону.
Вічна пам’ять Герою, який стояв за кожного з нас!
