Тридцять вісім місяців тому, під час виконання бойового завдання, на війні загинув захисник України, Герой Олександр Киричук, житель с.Жолобки. Протягом тривалого часу воїна вважали безвісти зниклим.
Тато Олександра – родом з Жолобок, мама – з Угорська. Молода сім’я переїхала жити у Крим, бо чоловік працював там на судні у морфлоті. У Криму в них народилися двійнята – Олександр мав сестричку, яка відійшла у засвіти. Є ще старший брат Валерій, який зараз боронить нашу землю від російського агресора.
Коли захворіла мама Олександра, сім’я переїхала жити в Угорськ.
Дитинство у хлопця було нелегким, адже коли йому виповнилося сім років, померла мама. Тоді опіку взяли на себе бабуся та дідусь.
Навчався Олександр в Угорській школі, згодом – у Тилявській. Коли призвали до лав ЗСУ, служив прикордонником. Сам міг про себе подбати, заробити на життя. Деякий час Олександр прожив у Жолобках – у свого брата.
Саме тоді зустрів та покохав місцеву дівчину – Юлю. Одружилися, хлопець пішов у зяті. У подружжя народилася донечка Вікторія. Роботи у селі не було, то ж молоде подружжя почало їздити на заробітки до Польщі.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, сім’я знаходилася тут, на Шумщині. Тоді Олександр ствердно сказав дружині, що ховатися не буде: «Як буде потрібно – піду воювати. Я ж не буду все життя ховатися, можливо, швидше закінчиться війна і ми далі будуватимемо свої плани».
Олександр добровільно пішов у військкомат. Там йому сказали, аби трохи зачекав. Тоді чоловік вступив у сільську тероборону. У липні 2022 року його мобілізували. Спочатку він був на Київщині. У січні 2023 року потрапив на Луганський напрямок. Служив стрільцем 2-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 2-ої стрілецької роти.
Коли Олександр перший раз ішов на бойове завдання, сказав Юлії, що, коли повернеться, сам їй зателефонує, адже декілька не буде зв’язку.
Вранці 14 лютого, у День закоханих, зателефонував. Подружжя привітало один одного зі святом. Того ж дня Олександр з побратимами знову збиралися на завдання – це був його другий бойовий вихід. Чоловік пообіцяв ще зателефонувати дружині, але більше від нього дзвінка не було. Тоді Юля сама телефонувала до нього, але так ніхто і не відповідав.
Довгих 38 місяців сім’я жила надією, що Олександр живий та повернеться додому. Та, на жаль, ДНК-експертиза підтвердила загибель воїна.
Це сталося 14 лютого 2023 року, коли захисник виконував військовий обов’язок, у районі населеного пункту Золотарівка Луганської області.
– Олександр усе вмів робити, сам цьому навчався, читав багато корисної інформації, – розповідає дружина. – Мав спокійний характер, любив прибирати, готувати, пекти. Його фірмовою стравою був польський сирник. Такого смачного чизкейка, як він готував, я у житті не їла. І біляші пік, і салати робив. Коли ми були разом у Польщі, то працювали на квітах. Він все про них знав, доглядав. А ще любив тварин. Робив ремонти, все сам майстрував. А ще був щедрим, ніколи нічого не шкодував, а, навпаки, казав, купи, ніколи не жалій, або сам купував потайки. Не вмів навіть підвищити на когось голос.
Громада зустріла свого воїна на щиті біля Алеї Пам’яті у Шумську. Він повернувся додому, до своєї сім’ї, до односельців.
Священнослужителі відправили заупокійний молебень.
Поховання захисника відбулося у Жолобках на місцевому цвинтарі. Шумщина провела свого Героя в останню земну дорогу з належними військовими почестями, спільною молитвою, щирою скорботою та глибокою шаною.
Вічна пам’ять і шана Тобі, воїне!
