Шумщина вже давно завоювала собі право називатися центром національно- визвольного руху середини ХХ ст., свідомі українці прагнуть відвідати антоновецькі ліси та музей Уласа Самчука. Проте шлях до такого рівня боротьби був нелегким, а Шумщина на початку ХХ ст. перебувала у складі Російської імперії, залишаючись її аграрно-сировинним придатком.
Українці складали більшу частину населення, проте проживали у селах, були далекі від усвідомлення себе нацією, яка зі зброєю у руках виборюватиме свободу у наступні десятиліття. Історик Михайло Шкільник вважав, що відмежування російською владою українських селян від освіти та прогресивних ідей допомогло їм заховати духа нації – мову, звичаї, віру, любов до волі, свободи і свідомість потреби оборони своєї землі. Він зазначав, що це дало поштовх селянам активно включитися у вир революційних подій та національно-визвольного руху першої половини ХХ ст.
Шумськ був звичайним провінційним волосним містечком Кременецького повіту Волинської губернії. Містечками називали поселення, які становили щось середнє між містами і селами. Здебільшого, вони знаходилися на поміщицьких або селянських землях, але їхні мешканці займалися не землеробством, а ремеслами й торгівлею. Жили у містечках переважно євреї. Назва таких поселень походить від польського «мястечко», що на ідиші вимовляється як «штетел», тобто, «містечко».
Перед Першою світовою війною у Шумську діяли волосна установа, міщанська управа, пошта, телеграф, поштова земська станція, акцизний дозір. З 1874 року було створено лікарню, де працювали лікар та акушер. Перший містечковий лікар – це Якобсон – випускник Петербурзького університету. Картину медичного обслуговування, недоступного українцям, доповнювали 2 аптеки, власниками яких були євреї.
У церковних записах від 1903р. знаходимо відомості про те, що в містечку нараховували всього 30 дворів українців, у яких проживали 120 чоловіків та 118 жінок, тобто, 238 громадян. Шумський прихід включав декілька сіл: Круголець, Чирянка, Васьківці, Кути та 5 хуторів, зокрема – Городельське Гутисько, Пікульське Гутисько, Одригани, Станіславське Гутисько, Мошкове Гутисько. Всього в околицях було 162 двори православних, серед них – 648 чоловіків і 655 жінок, в основному – селяни. Українців найбільше мешкало у с.Васьківці – 533 особи.
У церковній книзі знаходимо відомості про 3 двори церковнослужителів, де проживало 23 особи, 2 – військовослужбовців. Порівняно більше дворів (8) – статських чиновників, де було 68 осіб, це свідчить про те, що царизм зміцнював у провінціях бюрократичний апарат. Незначну кількість – 35 осіб – становили купці та ремісники. За переписом 1911р. у містечку Шумськ мешкало 2612 громадян, серед яких основну частину складали євреї та поляки.
На початку ХХ ст. модернізаційні процеси дійшли і до Шумська, зокрема, у містечку працював винокурний, цегельний, пивоварний, 3 шкіряні заводи, 2 невеликі ткацькі фабрики. 1911 року – 4 крамниці, гуральня, горілчана крамниця, цегельня, шкіряна фабрика, водяний млин, млин Острозького братства – паровий. Центром економічного життя у Шумську залишалася ринкова площа, де діяло 3 склади скупу збіжжя і проводили 12 ярмарків щорічно. Проте, українців серед власників цих підприємств не було. У руках євреїв зосереджувалися торгівля та виробництво. Наприклад, єврей Бурих володів суконною фабрикою, продуктовим магазином – Арон, а слюсарною майстернею – Шнайдер. Українці, здебільшого, займалися сільським господарством, проте потерпали від малоземелля. Великими землевласниками були російські та польські поміщики – Рогузькі, Блудови, Порайські, їхні володіння – це тисячі десятин землі, зокрема, пани Чесновські володіли 1004 десятинами землі, а селяни мали 2-4. Українське населення продавало вироблену продукцію, худобу. Частина наймалася до заможних євреїв, церковних служителів для виконання робіт. Цих прибутків вистачало на придбання солі, сірників, гасу, для сплати податків.
Надзвичайно низьким був освітній рівень українського населення. У декількох селах діяли церковно-парафіяльні школи. Зокрема, у книзі Преображенської церкви м.Шумськ за 1903р. описується, що в Шумському приході діяло 3 школи у таких селах: Васьківці, Кути та Гутисько. Їх утримували на кошти селян. Вчителями у Васьківцях та Кутах були Микола Хршановський та Никифор Щерба, які закінчили Шумське двокласне народне училище, а в Гутиську – місцевий селянин, який отримав домашню освіту. На утримання шкіл витрачали 60-50 руб., з них 50-40 руб. – платня вчителя, 10 руб. – квартира та канцтовари. Навчалося грамоті всього 23 хлопчики і 4 дівчинки. У 1871р. у Шумську було створено однокласне народне училище, яке у 1898р. було перетворене у двокласне.
У церковній книзі за 1903р. знаходимо відомості, що у закладі навчалися православні, католики та євреї, зокрема, хлопців – 94, а дівчат – 34, тобто, 128 учнів. У 1911р. тут працювало 6 вчителів і відвідувало його всього 189 учнів. Проте, у Російській імперії діяла заборона навчання українською мовою, а тому воно велося лише російською, що свідчить про відсутність у краї національної освіти взагалі.
Перша Світова війна завдала мешканцям Волині, зокрема, і Шумщині значних втрат. Саме на цьому відтинку розпочався російський наступ. Проходила мобілізація, сотні жителів були призвані до російської армії, серед них – Корній Прончук, Никофор Куйдич, Афанасій Собчук, вони потрапили до австрійського полону. Прокладання гужових доріг, реквізиції коней, транспортні та трудові повинності – це чекало жителів краю, які стали жертвами імперських домагань Росії. Виник дефіцит продуктів та їх здорожчання. У приміщенні Шумської школи було відкрито шпиталь. Для транспортування поранених збудовано вузькоколійку до Кунева. Через Шумськ етапували австрійських військовополонених – це описує в своєму творі Карел Ванек, який згадує 6 тисяч полонених та жорстокого полковника Лазарєва, коменданта містечка.
Перша світова війна дала змогу українцям серйозно замислитися про можливість створення власної держави, адже вона призвела до краху двох імперій та боротьби за національне самовизначення усіх пригноблених народів. Українці, які потерпали від імперського столітнього тиску, розпочали свою Українську революцію 1917-1921 рр., у яку активно влилися жителі Шумщини.
Лариса Приймич,
вчитель історії Шумського ліцею.
