Іронія долі, але усьому, що вміє суражчанин Михайло Якимчук, він навчився у місцях позбавлення волі. Потрапив туди через необачний вчинок, про який досі шкодує. Пенітенціарна система радянського зразка не передбачала просто жити в камері. В’язні працювали. Михайло трудився на Львівській меблевій фабриці. Там і навчився мистецтву різьби по дереву, став відмінним краснодеревщиком та здобув фах столяра.
Правда, краще цього вчитися в інших умовах. І Михайло Якимчук це розуміє та шкодує про свій необачний вчинок, за який довелося заплатити ось такою ціною. Але життя кожному з нас дає шанс. Ним і скористався чоловік, який зараз мешкає у Суражі і дивує шумчан своїми неперевершеними роботами. Як сам розповідає, коли звільнявся останнім з п’яти майстрів, то начальник колонії казав: «Міша, ти йдеш, як останній з могікан. Більше таких фахівців, певно, не буде».
Щоб познайомитися з творчістю цього чоловіка, варто завітати у шумське кафе «Таверна». Тут гарний дизайн із раритетних матеріалів – полаковані цеглини австрійських часів з оригінальним клеймом. Прикрашають інтер’єр дерев’яні барельєфи із вирізьбленими ексклюзивними сюжетами. Хто був, бачили, але мало хто знає, що їхній автор – Михайло Якимчук.
А ще чоловік розповідає, що такі мистецькі твори прикрашають деякі приміщення ду Брикові. А як повертати на вулицю Заріччя у Суражі, то кожен водій чи пішохід помітить витончений в’їзний знак з дерева. То теж робота Михайла – на замовлення іншого Михайла – Шліхти. На той час – суразького старости.
Заріччя – рідна для майстра вулиця, адже тут чоловік мешкає. Тут має власну майстерню. Коли був в гостях у Михайла Якимчука, мабуть, одним із перших побачив одну з останніх його робіт – барельєф із вікінгом. А всередині помешкання – готове творіння «Вертеп».
– Це замовлення я отримав із Почаївської лаври. Я уже зробив восьмигранну альтатку, накрив очеретом та віддав. А з фігурами набагато довше мороки – ця робота на місяці. Коли виріб, практично, був готовий, активізувався рух за передачу Лаври у підпорядкування української церкви з-під рук Москви. Я – давній прихильник ВО «Свобода». У свій час їздив пікетувати Почаїв, з якого, як підозрювали, мали вивезти православні святині. І так вийшло, що цей «Вертеп» я не віддав принципово – він і досі зберігається у мене вдома, – розповідає про історію виробу.
Михайло Якимчук – ще й вмілий елекрозварювальник. Немає виробу, який йому був би не під силу. Цим і користають суражчани, мешканці інших сіл – нікому не відмовляє.
Серед захоплень – полювання. Але від нього залишилася лише любов до собак, утримує їх аж шестеро. А кілька днів тому його улюблениця привела сьоме цуценя. Помісь російського спанієля та дархара.
Складні життєві обставини не дали чоловікові зламатися, вбити потяг в душі до прекрасного. І це головне резюме його життя.
