Протоієрей Сергій Борис, разом з дружиною, матушкою Ольгою, десятирічним синочком Давидом та чотирирічною донечкою Домінікою, перебралися у Матвіївці після того, як ця сільська православна громада храму Покрови Пресвятої Богородиці у лютому 2019 виявила бажання змінити церковну юрисдикцію і перейти до Православної Церкви України.
За цей короткий час подружжя Борисів встигло органічно влитися у громадське матвіївське життя, здобути авторитет у селі – і серед інтелігенції, так і серед звичайних селян. Отець своїм способом життя, сумлінним служінням Богу, змістовними проповідями став шанованим парохом і в Матвіївцях та сусідніх Гриньківцях, де служить у Миколаївській церкві. А до переїзду на Шумщину дванадцять років вів людей до Господа у храмі апостола Андрія Первозванного та великомучениці Катерини у Хоружівці, що на Сумщині. Це село – батьківщина третього Президента України Віктора Ющенка. І родина Ющенків, і Віктор, і його брат Петро всіляко опікувалися тим, щоб Божий храм у президентському селі був на висоті у всьому. Попри гоніння безбожної радянської влади на християнство, хоружівці зберігали у себе вдома старовинні ікони та богослужбові книги, які згодом перенесли до церкви – так виник своєрідний музей. У храмі зберігається багато чудотворних ікон, які пожертвував Петро Ющенко, дуже багато чого передав у церкву рідного села і сам третій Президент. Визначальним у непростому рішенні змінити місце парафії з східної окраїни України на її західні простори стало те, що обоє з подружжя – родом із Львівщини, і прагнення бути ближче до рідної сторони взяло гору. – Проживши вісім місяців на Шумщині, у нас склалися найкращі враження про місцевих мешканців, парафій обох релігійних громад – Матвійовець та Гриньковець. Позаду – труднощі із юридичним переходом до ПЦУ, ми постійно відчуваємо всебічну підтримку у вирішенні усіх питань, проблем на новому місці. Переважна більшість (90 відсотків) людей тверда і впевнена у правильності свого рішення перейти до української національної церкви, канонічно визнаної Вселенським патріархом. Але потрібно докласти ще багато праці, щоб на ниві Христової віри зійшли щедрі зерна Божого вчення, – переконаний протоієрей Сергій Борис.
Фундамент міцної віри закладається у дитячому віці. Тому чи не першим, чим зайнялися по приїзді – це оголосили набір дітей у гурток християнської етики та рукоділля. Цю ношу взяла на себе дружина настоятеля. Вона і в Надригайлівщині мала відзнаки за успіхи за навчання дітей народних ремесел. А в таку роботу органічно вливається і навчання основам християнської віри. Виявили бажання брати участь у гуртку відразу 27 маленьких діточок, які тут черпають цілющі знання із вічної Книги життя. А ще матушка веде гуртки художнього слова та вокальний. Частим гостем серед гуртківців є також отець Сергій, який розповідає про основи віри, православні свята. Таке поєднання заохочує дітей вчитися і матеріальному, і духовному. Сам отець був також військовим капеланом у зоні проведення тоді ще антитерористичної операції. Правда, у дещо незвичному, для пересічного читача, місці – у прифронтовому Маріуполі, у секторі «М», психологом на гауптвахті, де перебували за різні дисциплінарні проступки українські військовослужбовці. Потрібно мати особливий дар та підхід до спілкування з такою армійською категорією. Траплялися і речі дещо серйозніші. Так, якось священник побачив у руках офіцера книгу, вартістю 150 грн. Поцікавився у того, для чого він її купив і чи знає зміст. Виявилося, що це подарунок другові, а про що там йдеться, йому невідому. Тоді отець Сергій відкрив книгу і показав на сторінці напис, що «Украина – сатанинское государство, а украинский язык – бесовский». Після спілкування духовної особи з командиром ЗСУ, останній усвідомив, що мимоволі став жертвою вишуканої антиукраїнської московської пропаганди. Шкода від неї у сотні рази більша за оті 150 гривень – номінальну вартість цієї, так би мовити, «бомби» сповільненої дії. Джерелом такого потужного інформаційного впливу став Нікольський монастир на підконтрольній Україні території. Українська спецслужба зробила необхідні кроки для нейтралізації поширення сепаратистської літератури, яка пропагувала ненависть до українського народу. Пригадує і страшніші випадки, коли довелося стикнутися з тим, що старший офіцер української армії, полковник, був налаштований проросійськи. Це жахливо під час гібридної війни. Правда, після розслідування, він відповів – був звільнений із складу ЗСУ. На мирній частині України, на Шумщині, Сергій Борис продовжує нести священницький обов’язок, проповідувати слово Боже. Головне, на думку протоієрея, те, щоб серця людей відокремлювали добро від зла. Добро, це, насамперед, любов до Бога і до свого ближнього. І ці два поняття з’єднані воєдино – без одного не може бути іншого.
