Її можна побачити у Кутах. Дівчина, коли приїздить сюди, відвідує місцевий храм. У цьому селі, на хуторі Гутисько, живуть її дідусь Антон та бабуся Марія, звідти родом і тато Сергій.
Про цю юнку мало хто подумає, що вона – восьмиразова чемпіонка України, учасниця чотирьох чемпіонатів Європи та одного – світу. І знаєте, у якому виді спорту? Не повірите – у жіночому боксі. І це при тому, що в житті Олеся Крисюк – спокійна, поміркована, виважена.
Але зі спортом дівчина дружила змалку. Дитинство минуло у спортивному залі – з 4 років часто-густо дивилася, як тренуються старші. Першим її захопленням була боротьба. Проте після травми ключиці лікарі порекомендували змінити вид спорту.
Так склалося, що в їхньому дворі тернопільського мікрорайону проживав однокласник Олесиної сестри Насті. Той відвідував боксерську секцію. Саме сюди 14 лютого 2013 року привів доньку, у її день народження, тато Сергій.
Навіть мама деякий час не знала про це. Проте зараз вона – найперший вболівальник та порадник. Перед важливими єдиноборствами саме у розмовах з ненькою набирається емоційного підйому.
Коли через рік треба було їхати на збори – мама поклала у сумку борцівське трико. Саме тоді вони з татом показали їй боксерські рукавички. У мами на перших порах був шок – як так, ти ж дівчинка, тебе б’ють, причому, законно, і так далі. А зараз батьки надихають доньку, підтримують психологічний тонус, що дуже важливо у боксі.
– Зразу заявила, буду тут жити, – посміхаючись, розповідає про свої дитячі переживання Олеся. – Швидко втягнулася в інтенсивний тренувальний процес, дуже сподобалося тягнутися за хлопцями. Тоді у групі була ще одна дівчина. Далі розпочалися збори – перші були в Карпатах, триразові тренування в день, поїздки на змагання.
На початках думала – де взяти сили на таке різномаїття? Але, дякувати Богу, все пішло добре. Я просто живу боксом – видом спорту, де цінується не лише швидкість та сила, але й інтелект спортсмена, – каже Олеся.
– Десь у 2013 році привели до мене в групу симпатичну дівчинку невеликого зросту, – розповідає її перший і наразі єдиний тренер Руслан Фірман. – І дівча відразу заявило: хочу і буду займатися боксом. Навіть не стало на заваді те, що в секції були переважно хлопці, та ще й старші. Помалу почали працювати. На початках не планували, що буде успішним боксером – Олеся займалася для себе, для розвитку.
– Моя донька і бокс, як на мене, дещо різні речі. Олеся – спокійна, а на рингу треба бути вибуховою, і вона там просто перевтілюється, – ділиться думками мама Наталя Крисюк. – Як каже донечка, під час боротьби вона йде вперед, до перемоги. Добра Олеся на момент бою пропадає. Інакше не можна, бо не досягнеш перемоги.
– Якось прийшов до мене тренер з боксу, привів своїх хлопців для спарингу з моїми. Побачив Олесю, яка вже мала ази техніки. І запропонував – нумо, підготуймо її на чемпіонат України, – розповідає Руслан Фірман. – Я кажу: ти що, вона тренується для себе. Олеся, як почула, очі, стали, як 50 копійок (сміється – авт.). І зразу – я зможу, я згідна.
Отак все й почалося. Для початку потрібно було скинути 6-7 кг ваги, бо у її категорії виступали досвідчені, серйозні опонентки. А у меншій вазі є можливість зачіпитися за призи. Мова тоді не йшла про чемпіонство. Проте Олеся своїм характером, вмінням терпіти удари, скинула цілих 10 кг, і зараз, у категорії до 81 кг, досягла значних успіхів в Україні. Сподіваюся на перемоги на міжнародному ринзі. Наразі в Європі найвище досягнення у моєї вихованки – бронзова медаль, на світовій першості – 5 місце.
На перший чемпіонат Європи Олеся потрапила у 2016 році. Отримала там травму, яка дається взнаки й до сьогодні. І не лише після офіційних боїв, а й чи не після кожного спарингу на тонкій делікатній шкірі залишаються синці, не кажучи про садна, навіть, якщо і вдало прикривається боксерськими рукавичками. Та пристрасть до такого нежіночого заняття завжди перевершує невеличкі прикрощі.
Суперники бувають дуже сильні. Інколи треба викластися навіть більше, як на 100 відсотків. Стикалася Олеся і з несправедливим реферством. Особливо у бою у Рівному, на чемпіонаті України, у 2017 році, у сутичці з харківською боксеркою. Тоді судді віддали суперниці перемогу при явній перевазі тернополянки. І лише при активних протестах тренера, судді переглянули рішення і віддали перемогу Олесі. А це був вирішальний крок до чемпіонату Європи та світу.
Коли дівчина навчалася у молодших класах, то, траплялося, хлопчаки словесно ображали її. Виховання не дозволяло їй відповісти кривдникам тією ж монетою. Можливо, це і стало причиною для зайнять боротьбою, а потім – і боксом, щоб вміти постояти за себе.
– Вважаю неправильним стереотипом те, що бокс – це чоловіча справа, а жінка повинна куховарити, займатися рукоділлям і квітникарством, – переконана Олеся. – Кожна людина має право вибору. Головне, щоб обране заняття приносило їй задоволення і не завдавало шкоди іншим. Я вибрала цей вид спорту не для того, щоб побавитися – віддаюся йому повністю. Для мене то є важка, повсякденна робота. Не маю нічого проти чоловічого боксу – він сильний, потужніший, але жінки прогресують у ньому швидшими темпами.
Заповітна мета Олесі – взяти участь у наступній Олімпіаді 2024 року у Парижі, представляти на ній Україну та рідний Тернопіль. Для цього вона має чималу колекцію медалей, провела більше, ніж 100 боїв.
Усвідомлює, що це – копітка, непомітна для більшості, праця на тренуваннях, постійне спортивне самовдосконалення, величезна конкуренція. На найбільші комплексні змагання сучасності потрапляють вибрані. Випадкових людей у національній збірній немає, адже існує ще жорсткий міжнародний відбір, наявність олімпійських ліцензій.
У майбутньому дівчина має думки перейти у професійний бокс. Найбільше їй подобаються такі успішні боксери – світові знаменитості Флойд Мейвезер, Василь Ломаченко, Майкл Тайсон. З посмішкою розповідає, як один тренер на змаганнях завжди підходив до неї з розмовами – що ти, мовляв, робиш у боксі? Ти красива, тобі треба йти на подіум. Та після перших успіхів дівчини на рингу змінив свою думку, став активним прихильником її боксування.
Надзвичайно багато часу і сил забирають тренування. Проте Олеся дуже любить гуляти Тернополем, а ще більше – плавати. Вода знімає фізичну напругу, відновлює сили, заспокоює.
– Коли б не бокс, – усміхається, – то, певно, сиділа б удома, готувала б на кухні. Але знайшла себе у спорті – об’їздила майже всю Україну, побувала у багатьох країнах Європи, познайомилася з цікавими особистостями.
Бокс – це не лише виграні турніри класу «А», міжнародні матчеві зустрічі. Це вид спорту, який відкрив для Олесі світ, цікаве, захопливе життя.
