Коли росія вторглася у нашу державу, українці без роздумів стали на її захист. Серед них – і шумчанин Микола Присяжнюк з позивним «Арієць», який у 2015 році служив в АТО. У перших числах повномасштабної війни вдруге пішов воювати добровольцем.
– Після Євромайдану, Революції Гідності, коли свідоме суспільство кинуло виклик несправедливості, тиранії, яка накрила Україну, у нашій державі був патріотичний підйом. Я був один з тих, хто добровільно зголосився відстоювати інтереси нашої держави. Це був 2015 рік, – розповідає Микола Присяжнюк. – Коли уже звільнявся зі служби, ще тоді розумів, що не все так просто, і наш східний «сусід» на цьому не зупиниться.
Тому, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, несподіванкою для мене стали лише час і дата. Бо я чомусь думав, що це відбудеться у 2024 році. Все інше для мене несподіванкою не стало. З перших днів я повернувся на службу, щоб захищати Україну. Адже мав для цього досвід, патріотичність і був відповідно налаштований.
Війна у 2022 році виглядала по-іншому, ніж у 2015-ому, – зізнається «Арієць». Наш земляк брав участь у бойових діях під час контрнаступу на Харківщині, воював і воює на різних напрямках.
– Ми взяли на себе відчутний удар і стримували сили противника на Херсонщині. У той період там було дуже велике скупчення російських військ. Деокупація Херсону відбулася набагато швидше, ніж ми очікували. Адже планували, як що будемо, як мінімум, до нового року втілювати свій задум. Але, завдяки силовому натиску Збройних сил України, допомозі західних партнерів нам вдалося відносно швидко деокупувати Херсонщину. Коли ми були у прифронтових селах, де залишилося дуже мало населення, його реакція була різною. Та здебільшого нас зустрічали як визволителів, – каже Микола.
На запитання про те, що відчувають захисники на війні, отримала таку відповідь:
– Вони тепер все рідше згадують перші дні на фронті. Спочатку ти боїшся, а потім за будь-яку ціну ідеш до кінця, до Перемоги, – розповідає «Арієць». – У кожної адекватної людини під час першого обстрілу перша реакція – це страх. І це природно, адже ми народилися для того, щоб жити. Але в умовах війни це все дуже швидко нівелюється і забувається. Перед тобою стоїть конкретне завдання, і ти повинен його виконувати. Адже недаремно ти покинув все своє чудове життя, щоб просто так здатися. Ні, ми не маємо права здаватися. Ця думка, можливо і підтримує, і допомагає пережити обстріли, важкі ситуації, які з часом на тебе чекають.
Війна – це коли людина постійно живе у стані стресу. Це нелегко. А що вже казати про те, як доводиться це переживати нашим воїнам на передовій. Микола Присяжнюк розповідає, що має бути якийсь спосіб релаксації, який хоч трохи відволікатиме від важких думок.
– Для мене – це музика, спілкування з друзями, знайомими, спорт у вільні дні, хвилини, тільки так. Я – меломан. Якщо мені подобається музика, то незалежно, який це жанр, можу слухати її дуже довго, доки не набридне. І просто переходити на іншу. Останнім часом я слухаю польську попсову музику, якби це смішно не звучало.
Микола розповідає, що певний час мешкав у польському Кракові. Має там багато друзів. Один із них – психолог-практик.
– У нас було багато спільних планів. Коли закінчиться війна, а вона обов’язково закінчиться, можливо, навіть швидше, ніж ми думаємо, ми їх реалізуємо, – каже «Арієць». – Польща – одна з багатьох країн, яка допомагає Україні. Вона була нашим першим та найсильнішим союзником і досі ним залишається.
Наш земляк розповідає, що, попри втому, важкі погодні умови, небезпеку, найважчим для нього є розлука із близькими та рідними.
– Тут реально люди по 8-9 місяців змушені постійно бути в бойовій готовності, а це виснажує. Потрібен якийсь релакс – про це ми вже говорили. Потрібна зміна обставин. Так, ми розуміємо, що в умовах війни нам не до сентиментів. Але довга розлука – це важко. Всі ті військові, які з першого дня пішли воювати, – патріотично налаштовані та будуть стояти до кінця.
Умови зараз нелегкі – втома, важкі погодні умови, до яких у реальному, цивільному житті потрібна певна акліматизація. Але тут це настільки все швидко відбувається, що з часом ти дуже швидко вчишся адаптуватися, швидко приймати рішення, швидко перемикатися. Здебільшого настрій бійців такий – розпочав справу, потрібно її закінчити. Бо якщо ми не завершимо війну, просто встанемо і підемо, то хто це зробить?
Микола Присяжнюк впевнений: у цій війні не може бути компромісних рішень.
– Це війна на виживання, або ми їх, або вони нас. Нам нічого втрачати, нікуди відступати. Ми на своїй землі, ми відстоїмо свої права, своє життя. Я надіюся, що ми нарешті доведемо справу до кінця, і війна має дійти до логічного завершення, тобто – до Перемоги, – переконаний «Арієць».
Запитую Миколу, про що він мріє, коли, після Перемоги, повернеться додому?
– Коли я повернуся з війни, хочу зібрати свої особисті речі та поїхати один, без телефону, дикарем, у Карпати чи в іншу гірську місцевість. Мені дуже подобається альпінізм. Думаю на тиждень там залягти, щоб упорядковувати свої думки, і знову почати жити.
