Вмоститися у м’якому кріслі зі спицями та клубками ниток було звичною формою відпочинку для багатьох жінок. І душею відходиш, і заспокоюєшся, і вправа для рук хороша. А в результаті ще виріб готовий є – чи то шарф, чи то кофтина… Зараз в’язання не таке популярне, як раніше. Зате ручна робота в авторитеті. Особливо, якщо твоє хобі приносить користь іншим людям.
Оксана Філінська з Рохманова за професією – бухгалтер. В’язанням захопилася десь у 14 років. Тепер майстриня навіть приблизно не може назвати кількість виробів, які створила власноруч. Бо займається цим більше 30 років.
– Пригадую, як моя однокласниця Люда Прончук показувала мені, як в’язати косичку, хоча це була вже не перша моя практика. Цьому її навчила мама, а Люда – мене, – розповідає Оксана.
Досі пам’ятає першу вив’язану самостійно річ. Це був червоно-фіолетовий шарф. На деякий час Оксані довелося забути про своє захоплення. Адже був такий час, коли не було де купити ниток. Проте згодом повернулася до свого улюбленого заняття.
Пригадує Оксана, коли не було де брати матеріал, а в’язати хотілося, торочила свої старі речі і творила із них щось нове.
Щоразу жінка в’яже інші речі, бо не любить зациклюватися на чомусь однаковому. Сама поєднує кольори. А ідей в Оксани вистачає. Навіть, коли в’яже шкарпетки, то використовує щоразу інші кольори. Каже: «Не люблю, аби мої вироби повторювалися».
Зараз, коли в Україні триває повномасштабна війна, Оксана в’яже шкарпетки для воїнів, адже вони дуже їм потрібні.
– У березні я принесла їх 10 пар шкарпеток для наших захисників, то один воїн аж розплакався, був вдячний такому подарунку, – розповідає Оксана.
З того часу волонтерить регулярно.
– На одну пару шкарпеток 45 розміру потрібно 140 грамів грубших ниток, якщо тонша нитка – 80-90 грамів, – ділиться жінка. – У середньому, це 80-90 гривень. Жінка передала військовослужбовцям уже біля 30 пар шкарпеток. Дякує майстриня Віті Найдюк, яка віддала мамині запаси, з яких Оксана творила свої вироби. Хоча й потерпає від болю у спині, волонтерства не залишає – хоче ще передати воїнам такі необхідні речі. Навіть, коли ми спілкувалися, жінка не сиділа просто так, а вона взялася до роботи – в’язала шкарпетки.
– На одну шкарпетку іде три години, – розповідає жінка. – За день можна зв’язати пару. Проте другу шкарпетку в’яжу довше, бо уже трохи втомлена, а ще ж є робота по дому.
У доробку жінки багато виробів: плаття, кофтинки, пальто, шапки, шарфи, костюми, килимки та інше. Найбільше любить в’язати для маленьких діток, нещодавно створила пінетки, комбінезон для маляти. Коли нав’яже речей, то роздаровує їх рідним.
Було й таке, що доводилося працювати при свічці.
Удома у всіх комодах лежать нитки. Купує їх у соцмережах. Як зізнається жінка, у неї уже якийсь «ниточний голод» – де бачить знижки на цей товар, відразу ж замовляє, хоча не знає, на що їх використає. Любить експериментувати.
Не вибаглива майстриня до спиць, якими в’яже. Бере найдешевші. Проте мріє спробувати попрацювати спицями «ADDІ» німецького виробництва.
Оксана уже не уявляє себе без улюбленого заняття – навіть, коли хвилюється, одразу береться за спиці. Тоді заспокоюється.
Завжди підтримує її захоплення чоловік Андрій. Та й рідні бачать, як до вподоби Оксані така ручна робота. Тому навіть на день народження подарували їй тематичний торт, оформлений клубочками з ниток, за що Оксана дуже вдячна.
