Із двадцять п’ятим Героєм прощалася сьогодні Шумська громада. До рідного дому у село Літовище на щиті повернувся загиблий воїн Ярослав Швець. Відважний захисник, старший солдат загинув внаслідок ворожих обстрілів поблизу с.Мар’їнка Донецької області. 12 травня йому мало виповнитися 30 років. Не судилося…
Ярослав народився у багатодітній родині. Серед сімох братів та сестер він був наймолодшим. Коли Ярославові виповнилося всього дев’ять місяців, він залишився без батьківської турботи та опіки. Клопоти про онуків взяла на себе бабуся хлопчика. Трохи допомагав рідний дядько, але він згодом помер.
Хоча й нелегко було бабусі, вона гарно виховувала онуків. Діти завжди були одягнуті та нагодовані.
Ярослав виріс спокійним і добрим. Був дуже працьовитим. Староста села Літовище Любов Подлєсна розповідає, що про чоловіка можна казати тільки хороші слова. Щирий, врівноважений, товариський, роботящий – це все про нього.
– У школі він теж був добрим учнем, гарним однокласником, другом. Завжди спокійний, умів вислухати, не цурався жодної роботи, а її у селі завжди багато, – розповідає про свого однокласника Оксана Гук.
Після закінчення сільської школи навчався у ДНЗ «Шумське профтехучилище», там освоїв фах кухаря. Трохи їздив на заробітки.
Згодом одружився і пішов у зяті. Ця родина раніше мешкала на Миколаївщині, але повернулася у Літовище – звідси родом мама дружини Тані.
Ярослав був в АТО, повернувся додому. У лютому цього року його мобілізували, і чоловік пішов воювати проти російського окупанта.
Удома Ярослава залишилися чекати рідні. Особливо, двоє синочків – чотирирічний Назарчик та дворічний Женя. Мама показувала старшому синові фото тата у військовій формі та розповідала, що він захищає Україну. Після цього маленький хлопчик з гордістю розповідав про свого татуся – казав, що він боронить Батьківщину, його та маленького братика.
На жаль, ворог забрав життя Ярослава Швеця. Тепер синочки зростатимуть без тата, але на усе життя вони запам’ятають його відвагу, його подвиг, його жертву. Знатимуть, що батько загинув за те, щоб Україна перемогла, а його сини зростали у вільній, мирній державі, мали хороше майбутнє. Тепер свою родину Ярослав охоронятиме з неба.
Для нас цей молодий чоловік – Герой, відважний земляк, хоробрий воїн. Для рідних – нестерпна втрата, яка ятритиме у серцях доти, доки вони битимуться у грудях. Нехай Всевишній дасть сили пережити смерть рідної людини та зупинить нарешті війну.
Ми усі з нетерпінням прагнемо Перемоги України. І обов’язково маємо присягнутися, що будемо пам’ятати про тих, хто загинув. Не забувати про родини полеглих Героїв. Бо наш біль з часом мине, а їхній – ніколи.
