Сьогодні Шумська громада прощалася із Сергієм Бутенком, Героєм, який загинув, обороняючи Україну, на Бахмутському напрямку.
Сергій народився у Кривому Розі, але коли йому виповнився рік чи два, з батьками переїхав на Вінниччину. Тут, у селі Шляхова, минула значна частина його життя.
Одружився, невдовзі народився синочок.
Та родину спіткало велике горе. Коли маленькому Володі було усього п’ять рочків, сталася ДТП, у якій загинула їхня дружина і мама.
Сергій постійно працював, щоб поставити сина на ноги, за онуком доглядала бабуся.
Сталося так, що чоловік почав їздити за маршрутом «Київ-Шумськ». Якось, коли зупинився випити кави, зустрів тут свою долю. Познайомився з шумчанкою Анею. Одружилися, переїхав сюди жити. Невдовзі забрали із Вінниччини Володю. В Ані уже був син Стас.
У подружжя народилося ще двоє спільних діточок: зараз Оксанці – 12 років, а Богданові – 9.
– Наш тато був великим патріотом, дуже любив Україну і сильно хотів, щоб ми, його рідні, жили у багатій, вільній державі, – розповідає про свого тата Сергія Бутенка його син Володимир. – Ще за часів Майдану він щиро вболівав за Україну, у 2014 році рвався воювати, але тоді була маленькою Оксанка.
Тато багато працював і тут, в Україні, і в Польщі. Як тільки почалася повномасштабна війна, він, не задумуючись, пішов у військкомат. Можливо, його б і не мобілізували, бо знали, яка у нас велика сім’я. Але тато не чекав, він був великим патріотом. 25 лютого він уже пішов воювати.
Сергій був досвідченим водієм, до війни їздив на фурах, автобусах. То ж йому доручили ремонтувати та доставляти техніку на передову, забирати звідти понищену, лагодити і знову переправляти на фронт.
– У січні, під час свят, тата відпустили на три дні додому. Ми тоді всі зустрілися, – пригадує Володимир. – Після того тато сказав, що їде на передову, буде водієм. Коли прибув на навчання, там якраз проводили розподіл. Набирали штурмовиків у 10 гірсько-штурмову бригаду «Едельвейс». Щоб її доукомплектувати, не вистачало людей. І тоді воїнів запитали, чи не хоче хтось добровільно сюди записатися. І тато зголосився сам.
Після двох тижнів навчань і трьох днів перепочинку батько поїхав на схід. Хоча нас він запевняв, що його не відправлять на передову, насправді він воював у першій лінії оборони, – розповідає Володимир Бутенко. – Після першого бойового завдання попередив: якщо десять днів не буде виходити на зв’язок – це нормально, так може бути, щоб не хвилювалися.
21 лютого 2023 року Сергій Бутенко загинув під Бахмутом під час артилерійського обстрілу.
– Тато для нас – справжній Герой. Не тому, що загинув, а тому, що у такому віці, у свої 44 роки, не маючи досвіду, бо він ніколи не служив в армії, пішов захищати Україну. Він мав високий зріст – 190 см, до війни важив 120-130 кілограмів, але був дуже сильний духом. У нього, як я вже казав, не було досвіду, бо ж увесь час ремонтував техніку, і за якихось 10 днів не мав можливості добре підготуватися. Але ми нікого не звинувачуємо, не висуваємо претензій. Бо це був вибір нашого батька. Він добровільно пішов на такий крок. І саме цим він для нас Герой, який воював за нас, свою родину, свою Україну, і за це загинув. Не кожен наважиться на такий подвиг, – каже про батька його син.
– Сергій був дуже хорошою людиною, багато працював для сім’ї. Постійно їздив на заробітки, щоб його рідні жили у достатку. Старався, бо ж четверо дітей вимагали багато турботи, уваги та ресурсів, – розповідає близька родичка сім’ї Бутенків Таня Бочкова.
– Був час, коли я з татом разом працювали на одному підприємстві. Про нього колеги завжди добре відгукувалися. Тато був порядним, людиною слова, завжди прислухався до кожного, старався виручити, підтримати, – пригадує син Володимир.
Важкими були миті прощання із найдорожчою людиною. І для рідних, і для усіх нас Сергій Бутенко є взірцем справжнього патріота, великого українця, який за волю та незалежність держави віддав життя.
Дай, Боже, щоб мрія Сергія, за яку він пішов воювати, стала реальністю і його діти могли жити у вільній і мирній державі.
Найстарший син Володимир Бутенко каже: усвідомлює, що тепер відповідальність за родину лягає на його плечі. Та власне, розумів це з перших днів, коли батько пішов на війну.
Для своєї сім’ї Сергій Бутенко завжди буде гідним прикладом, людиною, сильною духом, батьком, на якого треба рівнятися. Водночас, він буде боліти у серцях нелегким усвідомленням того, що вже не поруч із рідними, що навіки став у стрій небесного війська.
