За часів Польщі, одна із головних вулиць нашого містечка – Волинська – була розділена на дві частини. Від автобусної станції до Преображенської церкви називалася ім’ям прем’єр-міністра польської держави Ю.Пілсудського, а друга її частина, що починалася від церкви і вела у бік старого цвинтаря – Нове місто. Всім відоме фото цієї вулиці 1938р. шумського вчителя В.Данилевича.
На вулиці Пілсудського проживав Краков’як, в будинку якого була лавка (невеличкий магазин). За спогадами шумчанина Анатолія Стихальського, в ній продавали солодку газовану воду «Пчолка» і «Фіалка» «краков’якового виробництва», яку ще називали «содовою», а також цукерки, шоколад, копчені шпроти і смачне морозиво у вафельних ріжечках. Тут жив чех Карл Вострел, у якого була м’ясарня, навпроти – велика бакалійна лавка Малки.
За спогадами шумчанина Леона Смаги, на вулиці Пілсудського, де зараз знаходиться міжшкільна майстерня, стояв двоповерховий будинок. Після війни в тій будівлі був райвиконком, а після перебудови – лікарня.
Жителька Шумська Ганна Гірченко теж його згадує, малою не раз проходила повз цей будинок, а мама пошепки застерігала: «Тихо будь, бо тут Талєйко сидить». А ще їй запам’яталася дуже сумна історія про жінку на ім’я Антошка, що доглядала гарні сірі виїзні коні голови райвиконкому.
На першому поверсі, у напівпідвальному приміщенні цього будинку, була конюшня. Тут вона і жила. У жінки було багато собак, десь п’ятнадцять. Згодом її виселили з будівлі райвиконкому на Чирянку, а потім вивезли у Кути. Нещасна жила зі своїми собаками в підвалі, там і померла, про що своїм виттям сповістили односельцям собаки.
Леон Францович згадує, що нижче будівлі ПТУ була велика дерев’яна «Чайна», на яку, під час Другої світової війни, впала бомба. Будівлю рознесло на друзки, загинули люди, серед яких був сусід Леона Смаги – Гусятинський.
Можливо, саме цей двоповерховий будинок єврея Л.Фінкільштейна і став основою теперішньої міжшкільної майстерні.
За радянських часів вулиця не ділилася на частини і була названа ім’ям «вождя всіх народів» Йосифа Сталіна, а після розвінчання культу особи – Радянська.
На захід від Волинської компактно розмістилося старе місто. Будинки тісненько тулилися один до одного, стараючись вилізти на головну живильну артерію міста – Ринкову площу. Невідомо, з якого часу вона існує, але згадується площа у писемних джерелах з ХVІ ст.
Князь М.Радзивілл, придбавши у 1747р. Шумський ключ, для розширення свого маєтку зробив перепланування міста, головний бастіон якого – замок, височів на маленькому острівці, оточеному річкою Вілією (в районі полігона ПТУ).
Він виселив всіх жителів з території, що прилягала до замку з їхніми «халупками», за міський вал, а кого – й на Васьківці. Але ринок не чіпав, лише виділив землю навколо Ринкової площі для побудови житла з магазинами для євреїв, яких привіз із собою з Литви. Проте, залишив і українців, які вже мали тут свої будинки-крамнички. Величезна кількість рундуків вишикувалася в ряд на торжищі, з яких продавці закликали придбати саме їхній крам.
«Квас, квас, перелитий сім раз, одна баба пила – сто літ жила, хто хоче довго жити, повинен цей квас пити», – вигукували, розхвалюючи свою продукцію, підприємливі євреї.
У північно-західній частині Ринкової площі у 1780р. була побудована Велика синагога. Неодноразово чула перекази мешканців міста про таємні підземні ходи, що вели від синагоги до будинку єврея Давида Шумського (Бат), стараннями якого вона була побудована. А також про золото в тих підземеллях, що віднайшов єврей з прізвищем Зак і став нечувано багатим. Але це все легенди… Найімовірніше, що, у зв’язку з відсутністю великої кількості землі в місті та її дорожнечею, шумчани будували великі підземні склади для своїх магазинів. Ще й до сьогодні інколи провалюється земля на місці колишніх льохів-складів.
З Ринкової площі до річки, у бік замку, вела вулиця Поштова. Майже в самому її кінці, зліва, у великому мурованому будинку, ще за часів Російської імперії, розмістилася пошта, від чого й пішла назва вулиці. У 1942-му по Поштовій, по її правому боці, проходила границя гетто – місця останнього проживання для 2432-х євреїв.
Саме на Поштовій придбав собі дім у єврея Вільскера батько М.П.Барана. Ця стара хатина – одна з найдавніших у місті, ймовірно, ще з комплексу будівель старого замку.
У першій половині ХІХ ст., коли замок почав занепадати, у його приміщенні відкрили броварню (пивоварний завод), а після закриття владою Російської імперії у 1832р. францисканського монастиря з костелом (сьогодні – Преображенська церква), римо-католицька громада у колишній замковій каплиці освятила капличку для своїх потреб.
Російська влада категорично була проти, і після довгої судової тяганини каплицю дове.лося закрити.
На замкових мурах, що глибоко вгрузли в землю, але все ж «проглядають на світ», вже радянська влада «возвела» свинарник з присвоєнням вулиці ймення «Жертв революції», сьогодні це – 840-річчя Шумська.
Облагородивши та законсервувавши ці руїни, місто отримало б цінну пам’ятку, яка, як «останній з могікан», представляла б старий Шумськ, давала б уявлення про наше місто в минулому і могла бути цікавою для туристів.
Невідомо, де пролягла вулиця Річкова, але вона точно була, в будинку №5 проживав В.В.Кочан.
Можливо, саме вона вела до станції човнів на Вілії, місці літнього відпочинку молоді міста та його гостей, адже катання на човнах було улюбленим дозвіллям містян.
А ще дуже хочеться віднайти розташування вулиці з милозвучною назвою Медова, що стала домом для уродженця села Бірки, просвітянина, учасника національно-визвольних змагань 1940-1950-их років М.Красіцького.
І взагалі, якщо б вулиці могли говорити, то розповіли б про багато важливих подій та цікавих історій, про багатьох визначних постатей нашого міста та його гостей.
(Далі буде).
Лариса КОЛЕСНИК,
науковий співробітник Шумського краєзнавчого музею.
