Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років і масових штучних голодів 1921-1923 і 1946-1947 років. У 2025-му День пам’яті жертв голодомору припадає на 22 листопада.
Комуністичний тоталітарний режим вчинив геноцид проти українського народу, щоб знищити український народ як націю.
Після Жовтневого перевороту впродовж 1917-1921 років на більшій частині території колишньої російської імперії владу захопили комуністи. Вони шляхом прямої окупації знищили демократичну УНР, проголошену 1917 року.
Досвід важкої боротьби із українським рухом змусив комуністичний режим піти на створення у 1919-1920 роках квазідержави УСРР зі столицею у Харкові та на певні поступки українському національному рухові.
Україна в 1920-х роках переживала культурний ренесанс європейського зразка. Під гаслом «Геть від Москви!» тут формувалися самобутні, відмінні від російських, культурні традиції, орієнтовані на Європу.
Народжувалася національна система освіти, обґрунтовувалася економічна концепція України як автономного економічного організму. Проте до кінця цього періоду в СРСР був встановлений тоталітарний комуністичний режим із суворою суспільною ієрархією. Будь-який прояв незгоди або нонконформізму жорстоко карали.
Українська нація, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби. Широкі кола інтелектуалів та економічно самостійне селянство не сприймали політики комуністичного керівництва. Тому вирішили знищити українців як політичну націю, яка могла поставити питання про створення незалежної держави. Для досягнення мети обрано жахливий інструмент – вбивство голодом.
У січні 1928 року режим запровадив насильницькі хлібозаготівлі. У фермерів держава примусово забирала більшу частину, або й усе, вирощене зерно за значно заниженими цінами.
Одночасно розпочалася ліквідація найзаможніших господарств. У 1930 році колективізація викликає масові протести і повстання. Впродовж року в Україні відбулося понад чотири тисячі протестних виступів за участю більше мільйона селян.
Незважаючи на це, до жовтня 1931 року колективізованими стали 68% селянських господарств та 72% орної землі. Загалом в Україні «розкуркулили» понад 352 тисячі господарств.
Результатом цього, а також неефективного колгоспного господарювання став голод, через який навесні 1932 року померло кілька сотень тисяч українців.
Але Україна все одно залишалася центром спротиву тоталітарному режиму. На перші сім місяців 1932-го на Україну припадає 56% від усіх антивладних виступів у Радянському Союзі.
Улітку 1932 року через наростання спротиву Сталін із оточенням прийняв рішення про організацію в Україні штучного голоду, щоб не «втратити Україну», шляхом знищення частини населення.
Під час голоду тоталітарна влада не лише не припинила примусового відбирання їжі, а й відхилила допомогу з-за кордону та кинула всі сили на ізоляцію голодуючих районів. Армія, загони НКВД оточили українські міста та залізничні станції, бо селяни втечею намагалися врятуватися від голодної смерті. Мешканцям сіл забороняли виїжджати в інші регіони СРСР. Хліб вилучали, продавали до інших країн за валюту, яку спрямовували на закупівлю верстатів та іншого обладнання для промислових підприємств.
Менш, ніж за календарний рік (1932-1933), в Україні загинули мільйони людей. Жахом Голодомору була надзвичайно велика смертність серед дітей. У багатьох регіонах України у вересні 1933 року за шкільні парти не сіли близько двох третин учнів.
Голод на довгі десятиліття порушив природний генетичний фонд, призвів до морально-психологічних змін у свідомості нації. Наслідком злочину стало руйнування традиційного українського устрою життя. Українцям, як етносу, завдано смертельної рани, наслідки якої відчуваємо і понині.
Радянська влада злочинно замовчувала факт голоду. Жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію не було.
Навіть такого слова в офіційних документах не вживали. Масові смертність і опухання у владних документах називали «продовольчими труднощами».
Сільрадам наказали при реєстрації смерті не вказувати її причину. Більше того, в 1934 році надійшло розпорядження: всі книги ЗАГС про реєстрацію смертей за 1932-1933 роки вислати в спеціальні частини (де більшість із них було знищено).
Керівництво СРСР свідомо дезорієнтувало світову громадськість. У січні 1933 року Нарком закордонних справ СРСР М.Литвинов зробив спеціальну заяву про відсутність голоду в країні. Режим відмовився від зовнішньої допомоги.
Та деякі західні журналісти, які побували за залізною завісою тоталітаризму, публікували репортажі про злочин, доносили світові інформацію про те, що діється насправді.
1998 року Указом Президента України встановлено День пам’яті жертв Голодомору – щороку в четверту суботу листопада.
Цього дня українці, як тільки смеркне, запалюють у вікнах свічки – на пам’ять про всіх убитих голодом.
2006 року Верховна Рада України ухвалила Закон про визнання Голодомору геноцидом українського народу.
(За матеріалами Українського інституту національної пам’яті)
Фото – з відкритих джерел.
