У фейсбучному альбомі Аркадія Боярського «Було колись» час від часу виринають світлини Шумщини з автомобілями на передньому чи дальньому плані. Під цими фото часом розгораються дискусії про назву того чи іншого автомобіля, рік його випуску та характеристики. Спробуємо переглянути й прокоментувати найбільш резонансні світлини.
Автомобілі вперше прогуркотіли Шумщиною у 1916 році. Саме тоді частини 11 армії Російської імперії готувалися до масштабного наступу, нині відомого як Брусиловський прорив. Автомобілі планували використати для оперативного постачання підрозділів боєприпасами та харчами. Із поставленою задачею автомобілісти не впоралися – весняні дороги в околицях Шумська були надто непролазними і для транспортних потреб довелося будувати вузькоколійку.
Зате в 1920 році бронеавтомобілі «Остін» брали участь у боях Корпусу Січових стрільців з частинами російської червоної армії. Збереглися спогади старожилів про бій одного петлюрівського броньовика з котовцями на західній околиці Рохманова.
Міжвоєнна Польща намагалася триматися в тренді європейської моторизації. Крім купівлі закордонних, передусім – французьких та італійських – автомобілів, поляки налагодили і власне виробництво. З Кременця до Шумська навіть ходив щоденний автобус – кузов кустарного виробництва змонтували на шасі ліцензійної вантажівки «Фіат». Автобус брав сімнадцять пасажирів, що на той час вважалося цілком достатнім.
На кількох світлинах бачимо автомобілі «ГАЗ-ММ» – одну з найпоширеніших радянських машин другої чверті ХХ століття. Її історія розпочалася ще в середині двадцятих років у далекому Детройті, коли Генрі Форд наказав своїм конструкторам спроектувати нову модель масового легкового автомобіля та, максимально уніфіковану з нею, розвізну вантажівочку для дрібного бізнесу та невеликих фермерських господарств. Простоту конструкції нових «Фордів» і їхню здатність працювати на ґрунтових дорогах та бруківці оцінили не тільки американські бізнесмени, але й радянські генерали.
У 1932 році у місті Нижній Новгород (Горькій) запрацював велетенський автозавод, який випустив майже мільйон радянських копій американської вантажівочки. Газети кричали про те, що ці машини будуть працювати на будівництві і в сільському господарстві. Але фарбували їх виключно в колір хакі. Щоб у випадку війни не перемальовувати.
Проте в Другій Світовій війні мобілізовані машини стали для червоної армії, радше, тягарем, аніж підмогою. Моторчика в сорок кінських сил вистачало на те, щоб тягти півтори тонни вантажу по сухих, кам’янистих ґрунтовках Колорадо й Невади, але в березневих чорноземах Вінниччини «полуторки» безпорадно захлиналися навіть із неповним навантаженням.
Ремонт у польових умовах був нереальним. Фронтові водії при першій-ліпшій нагоді намагалися здихатися цієї машини, сподіваючись отримати американську чи британську повнопривідну вантажівку, якщо не тримостового «Студебекера», то хоча б «Бедфорда» з колісною формулою 4х4. Міф про «безвідмовну і всюдихідну півторатонку» написали радянські пропагандисти брежнєвських часів.
Проте після закінчення Другої Світової війни заморську техніку довелося віддати і повертатися до машин власного виробництва. Виробництвом нових і капітальним ремонтом розбитих вантажівок «ГАЗ-ММ» з 1946 по 1956 рік займався УАЗ – автозавод в Ульяновську. Саме його продукція і потрапляла на Шумщину.
Ці вантажівки легко розпізнати за спрощеними передніми крилами з покрівельної бляхи, кабінами з дерев’яних рейок, підніжками з дошки. Часом машини випускали без глушників і правих фар. На автомобілях, що працювали в господарствах Шумщини, красувалися жовті номери з чорними цифрами і буквами «ФФ» – серією Тернопільської області. Чому саме «ФФ»? А ось «ФФ» ,і все. Логічних пояснень ніхто ніколи не надавав.
А поки в Ульяновську мордувалися із випуском «полуторки», Горьковський автозавод запустив у серію наймасовішу радянську вантажівку – «ГАЗ-51». Машина була створена «за мотивами» американських армійських вантажівок «шевроле», возила дві з половиною тонни і простояла на конвеєрі тридцять років. Та й пізніший «ГАЗ-52», на якому досі вчаться їздити шумські школярі, це той самий «п’ятдесят перший» з осучасненою кабіною.
«ГАЗ-51» послужив основою для десятків інших машин. Серед них був і автобус «ГЗА-651» – кузов його мав каркас із дерев’яних брусків, і тільки зверху його оббивали тонкою бляхою. Саме цей автобус від сорокових до сімдесятих років був основним у сільському пасажирському сполученні. Кілька таких машин було і в Шумську.
Проте не всі радянські люди проявляли соціалістичну свідомість і прагнули тиснутися в переповненому громадському транспорті. Декотрі хотіли мати свій автомобіль. Таким почали продавати «Москвич-401». Машину складали на станках, вивезених з Німеччини. «Дівоче прізвище» її було «Опель Олімпія».
Початково планували, що автомобіль працюватиме в столиці СРСР як таксі, проте московські роботяги не змогли забезпечити німецької надійності, а для використання в установах та організаціях «Москвич» виявився надто тісним. На нього махнули рукою і дозволили продавати в приватні руки. Щонайменше, два таких автомобілі було і в Шумську. Один з них я ще пам’ятаю на ходу.
Натомість, солідних начальників мала возити солідна машина. Випуск такої налагодили у тому ж таки Горькому в 1946 році. Цілком зрозуміло, що машина називалася «Побєда».
Крім модифікації з обтічним закритим кузовом, був і відкритий варіант. Десь в 1950 році кілька таких машин прибуло і на Шумщину – для районного начальства та голів передових колгоспів. Проте зненацька підкралася зима – і сільським умільцям довелося дообладнувати елегантні кабріолети дерев’яними будками з віконечками. Досі побутують перекази про цю конструкцію. А дехто з моїх знайомих навіть бачив їхні фото. Якщо хтось має таку знимку в сімейному архіві – уклінно прошу поділитися.
Проте був у «Побєди» і більш пристосований до сільських умов варіант – «ГАЗ-72». Легкова машина мала великі колеса від «ГАЗ-69» і повний привід. Таких комфортабельних всюдиходів випустили всього кілька сотень. Тим цікавіше бачити світлину, на якій «ГАЗ-72» стоїть на центральній площі Шумська.
Натомість, її «кузен» і донор, джип «ГАЗ-69» став одним з найпоширеніших радянських автомобілів. Офіційно машина носила назву «Труженик». Проте фарбували її тільки в захисний колір. Ну, ви зрозуміли. «Бобік» був службовим транспортом голів колгоспів та меншечких районних начальників, міліцейським воронком і автолавкою, а часом – і пересувною поштою.
Поворотним пунктом в історії радянського автомобілізму став випуск «горбатого Запорожця». Невміло перемальований «Фіат-600» мав стати народним автомобілем, доступним кожній радянській родині. Микита Хрущов особисто встановив ціну на «ЗАЗ-965»: тисяча пляшок горілки.
Міські автомобілісти сприйняли новинку без ентузіазму – кузов тісний, мотор повітряного охолодження гарчить і вигляд страшнуватий. Зате в містечках і селах «жужик» пішов «на ура» – великі колеса і пласке днище забезпечували майже танкову прохідність, двигун відносно легко запускався взимку і ремонтували його навіть на кухні.
Тему техніки не можна вважати вичерпаною. Тому закликаю читачів «Новин Шумищини» до співпраці. Якщо у ваших сімейних альбомах є світлини автомобілів, тракторів, комбайнів, мотоциклів – акуратно перефотографуйте їх і надішліть мені чи виставте у місцевих групах на фейсбуку. А поки що я готую матеріал про мотоцикли на Шумщині.
Ось, приміром: чи знаєте ви, що в повоєнні роки мотоциклом з коляскою в одному з сіл Шумщини… орали городи?
Автор Сергій СИНЮК.
