Повномасштабна війна забрала у нас спокій і змінила звичне життя. У такий час усі ми потребуємо підтримки, доброго слова, поради. А діти? Вони ж особливо хочуть у такі нелегкі дні тепла, любові та уваги. Щоб мама пригорнула і сказала, що все буде добре. Щоб тато взяв на руки і сказав, що захистить.
Родина Левченків з Брикова уже виховує шестеро діток – трьох народили та плекають, ще трьох взяли у свою сім’ю кілька років тому. Днями їхня велика родина поповнилася. До дружньої компанії приєдналися братик та сестричка.
Нарешті Левченки здійснили свою давню мрію, до якої ішли три з половиною роки – організувати дитячий будинок сімейного типу. Взяли дітей з дитячого будинку у Тернополі, самі вони родом із Шумщини. Малеча уже називає Ірину та Ігоря мамою і татом. А діти, які живуть у сім’ї, були готові до поповнення у родині.
Це досить відповідальне рішення, особливо – у такий час, коли триває війна. Адже потрібно не лише забезпечити дітей матеріально, виховати, а й огорнути їх пильною увагою, заспокоїти та навчити жити у реальних умовах.
– Підписав угоду з батьками, Ігорем та Іриною Левченками, про створення дитячого будинку сімейного типу. Це третій ДБСТ у Шумській громаді!
Ще двоє дітей, позбавлених батьківського піклування, знайшли свою сім’ю!
Кількість будинків-інтернатів, як пережитків радянського минулого, в Україні має бути якнайменше!
Дякую Ірині та Ігорю Левченкам за їхнє покликання, жертовність, подвиг! – прокоментував міський голова Вадим Боярський, який завітав у родину, разом з головою Кременецької РДА Віталієм Кудлаком, Великодедеркальським сільським головою Юрієм Панасюком, щоб розділити радісні миті поповнення сім’ї та створення дитячого будинку сімейного типу.
З цієї нагоди Левченки організували невеличкий концерт. Доньки Сабріна, Катя та Евеліна зустріли гостей піснею, де звучали слова: «Добрий день вам, людоньки». А коли співали «Мамо, мамочко моя», усі дітки дарували нені соняхи.
Розчулив до сліз Ігоря вірш про тата, який декламував син Коля. А на завершення шумчанка Олеся Лопацька виконала пісню про батьків.
Левченки не тільки чудові батьки для стількох діток. Із перших днів повномасштабної війни вони зрозуміли: здаватися не мають права. Як тільки у їхньому селі запрацював волонтерський штаб завдяки колишній бриківчанці Ірині Пановій, взялися допомагати. Спочатку – Ірина, згодом долучився й Ігор. Така робота забирає багато часу і сил, а ще ж удома потрібно лад навести, прогодувати велике сімейство. Та усі клопоти подружжя ділить порівну. У них немає поділу на чоловічу та жіночу роботу. Якщо дружина волонтерить, Ігор без проблем справляється із домашніми клопотами. Треба чоловікові підсобити – Ірина не відмовляє.
Подружжя і гадки не мало, що доля закине їх на Шумщину. Ірина – родом із підволочиських Скориків, Ігор – з Микулинець, що на Теребовлянщині. А познайомилися у Бережанах, де навчалися на різних факультетах тодішнього технікуму. Через рік випадково здибалися у Тернополі і почали зустрічатися.
У Бриків Левченки переїхали з простої причини – тут мешкала сестра бабусі Ігоря, яка попросила продати занедбане обійстя. На той час молода сім’я, після 10 років заробітчанства в Італії, де мала статут постійного місця проживання, надумала повернутися в Україну. Тому шукали затишне місце, щоб осісти тут назавжди.
Чоловік, замість продати будинок, почав упорядковувати господарство. Приїхала підсобити й Ірина – вона якраз чекала на другу дитинку. Та коли настав час народжувати, поїхала назад в Італію. Там і з’явилася на світ донечка Катеріна.
Повернулися до Брикова і почали розбудовувати дім. Разом з тим, задумали втілити у реальність свою давню мрію – створити дитячий будинок сімейного типу.
Як розповідає Ігор, поштовхом став перегляд італійського фільму про сиротинець. Це було тоді, коли ще не мали власних дітей. Разом вирішили – при можливості, візьмуть на виховання хоча б одну дитинку.
Та коли у родині народилася третя донечка, Евелінка, їхня сім’я поповнилася ще трьома прийомними дітками – Колею, Юлею та Вірою.
З чого живуть Левченки таким солідним сімейством? Кажуть, що із землі. Вирощують та продають овочі і фрукти. Отож, працювати є біля чого.
Та й на виховання дітей затрачають чимало часу і сил. Діти у Левченків чемні, творчі, талановиті. Сабріна та Катя відвідують Шумську школу мистецтв по класу вокалу ось уже четвертий рік. А навчає їх співу викладач Наталія Ткачук. У Юлії є здібності до танцю, тож відвідує хореографічний гурток викладача Надії Корендович.
Сабріна, крім того, ще й малює. Нещодавно її картини були представлені на виставці у Шумській публічній бібліотеці. Також творчі роботи дівчини мали можливість переглянути під час відкриття дитячого будинку сімейного типу усі, хто сюди завітав.
Тепер клопотів у родини додасться, бо діток у сім’ї уже восьмеро. Але коли у серці живе любов, не страшні ніякі труднощі. Та й хіба можна пасувати перед проблемами, коли бачиш надію і віру у маленьких оченятах? Коли розумієш, що маємо зберегти Україну саме для них – дітей. І кожен має наближати великий переможний день. Кожен на своєму місці. Левченки роблять це, трудячись на волонтерській ниві та плекаючи майбутнє нашої держави.
