Повномасштабна війна впливає на всі сфери нашого життя. Якщо раніше українці спокійно будували плани на майбутнє, то нині багато з нас налякані й розгублені. Особливо гостро негативні емоції можуть проявлятися в умовах вимушеного переїзду та спільного мешкання з родичами чи навіть з незнайомцями. Як запобігати конфліктам у родині та де шукати підтримки?
Рятуючись від обстрілів, родина (дружина, чоловік і син-підліток) із Півдня України переїхала до Івано-Франківська. Через втрачену роботу і брак коштів сім’я винайняла кімнату у двокімнатній квартирі. Іншу частину помешкання орендувала ще одна родина переселенців.
Спершу, поки обидві сім’ї адаптувалися до нового місця, мінуси такого співжиття не помічали. Та згодом почастішали суперечки: як між новоспеченими сусідами, так і всередині кожної родини. Зміна місця проживання, безуспішні пошуки роботи батьками, розлука підлітка з друзями стали підґрунтям для психологічного та навіть фізичного насильства.
Чоловік почав зганяти свою злість на дружині та синові. Якщо дружину він ображав лише словесно, то із сином виникали навіть бійки.
Зрештою жінка не витримала та звернулася до фахівців мобільної бригади соціально-психологічної допомоги. Після низки консультацій і скерування жінки до центру з надання безоплатної правової допомоги родина змогла налагодити стосунки. Зрозумівши, що за насильство можуть притягнути до кримінальної відповідальності, та, усвідомивши, що помилявся, чоловік влаштувався на роботу на меблеву фабрику. Дружина знайшла підробіток в інтернеті, а їхній син пішов на секцію з баскетболу та зустрів там нових друзів.
Соціальна працівниця Центру соціально-психологічної допомоги міста Луцьк Наталія Журавльова закликає не терпіти насильство та звертатися до служб допомоги навіть тоді, коли ви відчуваєте «перші дзвіночки» конфлікту: право на захист і підтримку має кожен і кожна із нас.
Водночас деколи згладити гострі кути й уникнути суперечок допомагають навички неконфліктної комунікації. При цьому бажання спілкуватися без напруги та негативних емоцій має бути взаємним.
Що таке ненасильницьке спілкування?
«Зараз ми живемо в умовах війни, і в кожного з нас вмикається «режим виживання». Основні почуття в такому стані – тривога, страх і злість. У деяких випадках ці почуття зберігають нам життя, однак спілкування з близькими погіршують. Ми можемо бути більш роздратованими, агресивними, «атакувати» співрозмовника через дрібниці. Усе це природно. Та якщо не контролювати своїх слів, втрачається гармонія та взаємоповага у стосунках», – говорить психологиня Марина Сириця.
Ненасильницьке, або екологічне спілкування задовольняє інтереси всіх учасників діалогу. Цей підхід до комунікації ще в 60-их роках минулого століття розробив американський психолог Маршалл Розенберг.
Марина Сириця ділиться кількома важливими порадами щодо неконфліктної комунікації:
Прислухайтеся до себе. Щоб спілкуватися без агресії, важливо, насамперед, почути себе. Коли ми відчуваємо, що наша злість чи образа посилюється, слід зробити паузу й подумати, чому ми так реагуємо. Цілком ймовірно, що людина навпроти не є причиною наших негативних емоцій.
Почуйте інших.
Якщо ми сумніваємось у тому, що хотів нам донести співрозмовник, можемо уточнити, чи правильно його зрозуміли. Це дозволяє «видихнути» і дійсно спробувати почути людину, а не одразу ж приписати їй власні оцінки й характеристики.
Не навішуйте ярликів.
Наші слова можуть завдавати болю іншим. Наприклад, розлючений/-на партнер/-ка каже: «Ти не зателефонував/-ла мені! Ти безвідповідальний/-на!». Так ви заздалегідь оцінюєте людину та надаєте їй негативну роль. Коханих такі слова ображають і викликають бажання захиститись. Найчастіше захист – це напад, тому фактично на рівному місці виникає конфлікт. Дуже часто люди включаються у нього без вагомої причини, а просто, щоб захиститися.
Уникайте узагальнень.
Вони також ображають співрозмовників. Наприклад, зараз ми можемо чути твердження «Усі, хто виїхав з України – слабкі та боязкі» або «Всі мами, які залишились – безвідповідальні». Якщо ми не хочемо провокувати сварку, ми не можемо робити про співрозмовника жодних висновків без розуміння ситуації, емоцій іншої людини та її потреб.
Не вплутуйтесь у конфліктні дискусії.
Щоб не вирощувати в собі злість, не обговорюйте «гарячі» теми в публічних місцях. Наприклад, у маршрутці хтось може почати бідкатися через високу вартість проїзду, водій виправдовуватиметься, інші пасажири активно долучаться до обговорення. Дискусія може перерости в особисті образи та навіть спричинити бійку.
Бережіть моральні сили й намагайтеся не витрачати їх намарно.
Не знецінюйте почуття співрозмовника, якщо хочете зберегти теплі, здорові стосунки без образ і насильства. Нехай ваше спілкування з близькими буде неагресивним, дослухайтеся до власних емоцій і поважайте потреби довколишніх. Якщо ви відчуваєте, що у вашій родині все ж назріває серйозний конфлікт, не соромтеся звернутися по допомогу.
Говорити про домашнє насильство – не соромно.
Психологиня мобільної бригади соціально-психологічної допомоги міста Луцьк Вікторія Майструк наголошує: упродовж останніх місяців постраждалі найчастіше звертаються щодо фізичного, психологічного й економічного насильства. Останнє експертка пов’язує із втратою роботи через війну.
«Ми часто проводимо просвітницькі кампанії з протидії насильству, виступаємо на різних міських заходах, приїжджаємо до центрів проживання внутрішньо переміщених осіб, проводимо онлайн-лекції щодо домашнього та гендерно зумовленого насильства. Ми пояснюємо, як поводитися у випадку насильства, як не терпіти його та куди звертатися по допомогу. Дуже важливо регулярно інформувати населення про те, що є служби, які дійсно допомагають, і що говорити про насильство та запобігати йому – не соромно», – каже Вікторія Майструк.
Органи соціально-психологічної сфери суттєво допомагають потерпілим від насильства. Поборовши свій страх заявити про фізичний, психологічний або інший тиск, люди змінюють своє життя, стають щасливішими та впевненішими в собі.
Якщо ви хочете повідомити про насильство чи запобігти йому, звертайтеся до:
представників поліції;
департаменту соціального захисту населення;
центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді;
центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги;
мобільних бригад соціально-психологічної допомоги;
спеціалізованих установ для осіб, які вчинили насильство в сім’ї, та жертв такого насильства: кризових центрів, центрів медико-соціальної реабілітації тощо;
на гарячу лінію з попередження домашнього насильства – 116-123 (з мобільного) або 0-800-500-335 (зі стаціонарного), до урядового центру за номером 15 47 або до чат-боту «ДійПротиНасильства»
(@police_helpbot) у Telegram.
