«Насолоджуйтеся студентством, бо ці роки є найкращими у вашому молодому житті», – кажуть наші батьки. Чи справді бути у цьому статусі так захопливо і що хвилює студентів під час війни. Про це ми поговорили із молодими українцями.
«Особисто я труднощів не маю, треба лише новий ноутбук купити. А так викладачі дають багато часу на виконання завдань, ставляться з розумінням. Хоча в більшості треба виконувати все самій, оскільки я на заочному», – каже Ксенія.
«Не зважаючи на війну, я рада, що ми можемо навчатися в університетах, бо я дуже хотіла відвідувати лекції наживо. Важко буває під час повітряної тривоги. Пари можуть пропадати, й треба все вчити самій, а звуки дронів інколи лякають, хоча ми вже звикли до цього», – розповідає Валентина.
«Так, студентам нелегко навчатися у сучасних умовах. Але я не хочу їхати за кордон. Вірю у Перемогу України. Нашу державу чекає нелегкий період відновлення. І їй будуть потрібні грамотні спеціалісти у різних галузях. Тому молодь має вчитися, щоб у майбутньому розвивати Україну, дбати про майбутнє», – переконаний Олександр.
А що хвилює молодих українців,
які зараз знаходяться за кордоном?
Через війну, багато громадян знайшли притулок в іноземних державах. Більшість із них стараються реалізувати себе і приймають сучасні виклики. Тож як українські підлітки справляються з системою здобуття освіти в інших країнах? За результатами опитування, яке я провела з віковою категорією 17-20 років, можна стверджувати, що половина студентів задоволена навчанням, а інша хоче повернутися додому і продовжити його тут. Ось що кажуть українські студенти на цю тему:
“Я спочатку не знала, за що взятися, коли переїхала в іншу державу. Усе було нове й незнайоме. Мені довелося розпочати все з чистого аркуша. Перед тим навчалася в українському університеті, мала плани на працевлаштування, на те, яку сферу обрати. Але все змінилося в один день. Хоча за кордоном є багато можливостей, але я все одно хочу додому», – розповіла Анна.
«Що б хто не казав, ми, українці, розумніші за всіх. Інколи здається, що я маю три освіти, у той час, як іноземні ровесники ламають голову над однією», – з усмішкою стверджує Павло.
«Навіть не знаю, що й сказати. Я люблю Україну, сумую за нашими людьми, бо за кордоном вони інші. Ми зовсім різні, хоча я й навчаюся тут у коледжі, але хочу до себе, додому», – каже Ксенія.
Бути студентом непросто. Це період найбільшого стресу в житті. Коли часом хочеться все кинути, занести заяву у деканат. Бо не спиш ночами, бо треба підготуватися до сесії, бо треба здати всі залікові роботи… Коли з радістю приїжджаєш додому, щоб поїсти маминого борщу і поговорити з татом про майбутні плани. Але це й період нових знайомств, розуміння себе, період дорослішання.
А тепер питання до читачів. Що Ви пам’ятаєте про свої студентські роки?
Катерина Токарська
Фото з відкритих джерел
