Повномасштабна війна в Україні змінила долю кожного з нас. Тисячі українців та українок взяли до рук зброю та пішли захищати рідну землю від окупанта. Страшна новина застала кожного і кожну зненацька. Багато хто розгубився. Не знав, як діяти. Хтось подався, рятуючись, за кордон. А хтось зібрав усю волю у кулак і став працювати у тилу. Тим самим демонструючи для інших, як важливо у такий нелегкий час триматися та допомагати людям, які цього потребують.
Ірина Левченко з Брикова з перших днів зрозуміла: здаватися не має права. Адже у них з чоловіком – шестеро діток, троє з яких кілька років тому оформили, як прийомних.
Як тільки у їхньому селі запрацював волонтерський штаб, взялися допомагати. Спочатку – Ірина, згодом долучився й Ігор. Така робота забирає багато часу і сил, а ще ж удома потрібно лад навести, прогодувати велике сімейство. Та усі клопоти подружжя ділить порівну. У них немає поділу на чоловічу та жіночу роботу. Якщо дружина волонтерить, Ігор без проблем справляється із домашніми клопотами. Треба чоловікові підсобити – Ірина не відмовляє.
За час діяльності волонтерського осередку тут отримали десятки тонн вантажів, які надходили від людей, з усього світу.
У мирному житті ми займалися своїми справами, а зараз працюємо для Перемоги. Свою роботу не припиняємо. Так, часом виникає гуманітарна криза, але ми й надалі будемо старатися допомагати тим, хто цього потребує. Ми, люди, перш за все, повинні відкривати свої серця для інших, творити добро, – переконана керівниця волонтерської команди Ірина Панова.
Ірина Левченко постійно бере участь у волонтерських акціях. Роздавали допомогу до Дня матері, до Дня захисту дітей, до Великодня, подбали про самотніх громадян старшого віку, про дітей з інвалідністю, про багатодітні родин, про переселенців та багатьох інших. Уже допомогли близько двом тисячам громадянам.
Нещодавно завезли 20 соціальних подарунків для породіль та новонароджених діток у пологове відділення Шумської міської лікарні, а це: памперси, дитяче харчування та одяг, засоби гігієни для мамів та немовляток, пледи.
Для пластунської домівки передали сухе молоко, солодощі, сухофрукти, а також іграшки для тих дітей, які допомагають у виготовленні продукції для військових. І далі продовжують творити добрі справи.
Ірина Левченко розповідає, що вона з чоловіком і гадки не мали, що доля закине їх Шумщину. Ірина – родом із підволочиських Скориків, Ігор – з Микулинець, що на Теребовлянщині. А зустрілися у Бережанах, де навчалися на різних факультетах тодішнього технікуму.
Через рік випадково здибалися у Тернополі і почали зустрічатися.
У Бриків Левченки переїхали з простої причини – тут мешкала сестра бабусі Ігоря, яка попросила продати занедбане обійстя. На той час молода сім’я, після 10 років заробітчанства в Італії, де мала статут постійного місця проживання, надумала повернутися в Україну. Тому шукали затишне місце, щоб осісти тут назавжди.
Чоловік, замість продати будинок, почав упорядковувати господарство. Приїхала підсобити й Ірина – вона якраз чекала на другу дитинку. Та коли настав час народжувати, поїхала назад в Італію. Там і з’явилася на світ донечка Катеріна – подружжя уже виховувало Сабріну.
Повернулися до Брикова і почали розбудовувати дім. Разом з тим, подружжя задумало втілити у реальність свою давню мрію – створити будинок сімейного типу.
Як розповідає Ігор, поштовхом для цього став перегляд італійського фільму про сиротинець. Це було тоді, коли ще не мали власних дітей. Разом вирішили – при можливості, візьмуть хоча б одну дитинку у свою сім’ю.
Невдовзі у сім’ї народилася третя донечка, Евелінка. А згодом їхня родина поповнилася ще трьома прийомними дітками – Колею, Юлею та Вірою.
З чого живуть Левченки таким солідним сімейством? Жартують, що мають свої секретні канали за кордоном. А якщо насправді, то із землі. Мають теплицю, яблуневий сад, полуниці, малину. Ягідники обладнані крапельною системою поливу.
Придбали тракторець, яким обробляють свої поля. До слова, коли Ігор десь їде по справах, то Ірина за кермом трактора вправно дає собі раду.
Якось, ще до повномасштабної війни, Ігор повернувся із польських заробітків, то Ірина жартувала – забери, мовляв, свою купку грошей, я більше у Брикові на городах заробила.
Отож, працювати є біля чого. Та на виховання дітей затрачають чимало часу та сил. Діти у Левченків чемні, творчі, талановиті. Ось недавно картини доньки Сабріни були представлені на виставці у Шумській публічній бібліотеці.
А ще Ірина Левченко – депутатка Шумської міської ради. Вона завжди активна на сесіях, постійно бере участь в обговоренні питань, важливих для життєдіяльності громади. І не перестає волонтерити. Каже, що буде робити це доти, доки поруч будуть люди, і потребуватимуть допомоги. Бо тільки разом, об’єднавши зусилля фронту і тилу, зможемо наблизити Перемогу України.
