До рідного дому навіки повернувся захисник України, Герой, житель с.Угорськ Олександр Марковцій.
Юнак народився у багатодітній сім’ї, був найстаршим у родині. Мав двох сестер та брата, який навчається у 4-ому класі.
Сашко закінчив школу у 2016 році та вступив до педагогічного коледжу у м.Кременець, щоб здобути фах учителя трудового навчання. Гарно навчався, був відповідальним, здібним, особливо – до математики.
– Спокійний, врівноважений, працелюбний, щирий, про Олександра можна говорити багато, – каже директор Угорської гімназії Тетяна Манзюк. – Був опорою для сім’ї, для бабусі та дідуся, адже мама хлопця їздила на заробітки. Як тільки у школі щось організовували, Олександр завжди був у перших рядах. У нас якось так повелося, що всі учні займаються футболом. Це вже стало традицією. Саша усюди був одним із найактивніших учасників. Коли Олександр пішов навчатися у педколедж, там про нього відгукувалися якнайкраще. Був дуже прив’язаним до своєї бабусі, а вона до нього – дуже тішилася та пишалася онуком. Казала, що такої доброї дитини годі й пошукати. Нещодавно Саша приходив у відпустку, старався допомогти рідним по господарству. Казав бабусі, аби трималася, а він через три місяці знову приїде…
Олександр був членом молодіжної організації «Сокіл». Тут про хлопця згадують лише з позитивного боку, його завжди ставили у приклад іншим.
Всі були шоковані, як дізналися, що хлопець пішов служити добровольцем, хоча у його патріотизмі та любові до України ніхто не сумнівався.
З лютого юнак почав збирати документи, бо вирішив вступити у штурмову бригаду Національної поліції України «Лють». Навесні проходив конкурси, тестування. Друзі з Тернополя, у яких тоді жив, розповідають, що він отримав одні із найвищих балів, дуже відповідально до цього поставився.
31 березня Олександра зарахували у поліційні ряди. Спочатку проходив навчання у Тернополі, потім – в Одеській області, далі – у Миколаївській. А з липня відправили на бойові завдання. У серпні, коли перший раз прийшов у відпустку, своїм друзям казав: ніхто, крім мами, не знає, що він воює.
Не було такого дня, щоб Олександр не зателефонував рідним, особливо – бабусі. Повідомляв, що у нього все добре, щоб не переживали. Приховував правду, беріг – навесні його дідусь пережив інсульт. Вранці ще спілкувався з друзями, це було 28 вересня. Казав, що має прийти у відпустку. Не судилося…
Того ж дня молоде життя Олександра Марковція обірвалося. Він загинув у Донецькій області внаслідок ворожих обстрілів. 22 – стільки йому буде назавжди.
Поховали захисника з усіма військовими почестями. Вічна пам’ять та світла шана Герою!
