18 травня, як і більшість українців, я одягнула вишиванку, і у неї є історія. Це вишиванка моєї прабабусі Марії, яка самостійно її вишила приблизно 87 років тому.
Сорочка збереглася до сьогодні. Як розповідає моя мама Ольга, всі цінні речі колись тримали у скрині, і ця вишиванка завжди там лежала. Всі важливі деталі було збережено – лише моя бабуся Мирослава вкоротила довжину та трішки перешила комірець.
Оскільки дівчата шили собі сорочку на щасливе майбутнє, то і вкладали у цю справу лише найкращі та найпозитивніші думки. Це можна навіть зрозуміти по кольорах самої сорочки: рожевий, фіолетовий, червоний, блакитний, жовтий, зелений. Це розмаїття барв чарує та водночас дарує хороший настрій. Щодо самих візерунків – це квіти. Все виконано у техніці вишивки хрестиком.
На фото можна побачити, що сорочка не розшита на грудях. Це тому, що поверх одягали свиту та спідницю. Акцентними на виробі завжди були рукави та комірець.
Також міг бути оброблений низ сорочки, оскільки вона могла виглядати з-під плахти. Це традиційна багатошаровість українського жіночого вбрання (звичай вдягати один поверх іншого декілька елементів: поверх сорочки – плахту, поверх плахти – запаску, поверх запаски – юпку з рукавами), за якою кожний із нижніх елементів був видимим, а не перекривався повністю верхнім.
Наш національний одяг згуртовує, наповнює силою та надає віри у перемогу. У нашій вишиванці міститься потужна сила та енергія, яка мотивує.
Щороку, у третій четвер травня, українці відзначають День вишиванки. Це свято покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. Вперше його відзначили у 2006 році.
Українська вишиванка має надзвичайно давнє походження. Вишите вбрання створювали ще до VI ст. Українці вірили, що вишиванка є оберегом від усього лихого, що може статися в людському житті, і намагалися закодувати в орнаменті щастя, долю, життя та волю.
Зараз легко придбати вишиванку на будь-який смак. Довжина, колір, візерунки – аж «очі розбігаються». Колись все було по-іншому.
Як розповідала моїй мамі бабуся: з юних літ дівчатка розпочинали вишивати для себе сорочку. Вона була суцільно кроєна і, практично, на весь зріст дівчини. Сорочка такого крою мала найвищий ритуальний статус в обрядовій культурі українців.
Добробут, нерозлучність нової родини могла забезпечити, за традиційними уявленнями українців, саме «додільна» сорочка молодої на весіллі. Її, за традицією, мали одягати до шлюбу.
Кожна дівчина самостійно вишивала сорочку для того, щоб вийти у ній заміж, вкладаючи у цю справу не один рік. А це не так легко, як може здаватися. Починаючи від самої тканини (полотно робило вручну) і закінчуючи узорами, вишитими також власноруч.
Софія Юрченко,
студентка Національного університету «Львівська політехніка».
