«От чьо ви, западенці, гоните на Совєцкий Союз? Вас же ж в калхозах посадили на сільхозтєхніку. Якби не совєти, ви би трактора не бачили навіть на картинці, досі би землю сохою дряпали», – заявки подібного змісту мені довелося чути не раз. Коли чув їх в Краматорську чи Запоріжжі – посміхався і пробував доброзичливо пояснити реальну історичну ситуацію. Але коли подібну тезу мені спробував штовхнути один землячок, щоправда, колишній, – відповів йому коротенько, енергійно і в чотири поверхи. А потім подумав: «Десь же він отого набрався…». І взявся збирати матеріал на оцю статтю.
У першій половині двадцятого століття тракторів на Волині і справді мали небагато. Але не тому, що сюди не дійшли радянські колгоспи, а тому, що тракторів взагалі було мало, і вони коштували дорого. Ну, як мобільні телефони на межі тисячоліть. Приміром, на початку двадцятого століття паровий локомобіль, масою в кільканадцять тонн, могло собі дозволити тільки дуже велике господарство. Тому на Шумщині їх мали тільки в кількох поміщицьких маєтках (графині Блудової в Брикові, Бобрів-Пйотровицьких у Великих Загайцях). Проте, вже всередині двадцятих років ситуацію змінили двигуни внутрішнього згоряння.
Сільгосптехніка з ними стала легшою, компактнішою, масовішою, а, відтак, – дешевшою. Міжвоєнна Польща, до складу якої не з власної волі потрапила Шумщина, випустила свій трактор «Урсус», але дозволила ввезення такої техніки з-за кордону на пільгових умовах. По маєтках і на фільварках застукотіли «фордзони» і «дойци». Середньої руки селянин вже міг собі дозволити якщо не тракторця, то, принаймні, дизельного локомобіля. Локомобіль не міг тягнути плуга, але пересувався самостійно і через шків, ланцюг або вал приводив у рух молотарки, віялки, млини і пилорами. Наші господарі, за аналогією з кінними приводами, називали таку техніку «кірат».
А от першим задокументованим в історії Шумщини трактором став… німецький «Ланц-Бульдог». Газета «Ленінська правда» згадує його, описуючи роботу Шумської МТС навесні 1949 року. Трактор був унікальний, і, навіть, легендарний. Фірма «Ланц» у місті Мангейм випускала цей трактор з 1921 по 1960 рік. Ліцензійні і піратські копії випускали в Аргентині, Іспанії, Франції, Польщі, Австралії. Двигун, потужністю 35 кінських сил, мав об’єм (не падайте) ДЕСЯТЬ літрів, але працював на всьому, що текло і горіло: від бензину і солярки до рослинної олії, мастила-переробу та шнапсу. А також на сумішах усього, переліченого вище. Трактор ніколи не мав проблем з акумулятором та стартером – їх просто не було. Двигун запускали за допомогою паяльної лампи та масивних маховиків по обидва боки колінчастого вала. В якості пускової корби використовували… рульове колесо! Його знімали із законного місця, вставляли цапфи маховика і крутили до отримання бажаного результату. Влітку трактор заводився за пів хвилини. Взимку крутити маховик і палити лампу доводилося хвилин двадцять. Проте «Бульдог» мав і передові, для цього часу, конструктивні рішення. Насамперед, він їздив не на залізних колесах зі шпорами, а на гумових пневматичних шинах, мав еластичну підвіску, тому міг не тільки працювати в полі, але й виконувати транспортні роботи на швидкості до 35 км/год.
Для порівняння – в СРСР перший справді серійний трактор на пневматичних колесах МТЗ-2 почали випускати тільки в 1954 році. Трансмісія «Бульдога» мала аж шість передач вперед і три назад, хоча чимало тракторів у ту пору мали три передачі вперед і якось обходилися без задньої. В різних закапелках планети «Ланци» та їхні копії працювали до кінця другого тисячоліття, а зараз деякі його конструктивні рішення використовують у китайських мінітракторах.
Є три версії того, як це чудо техніки опинилося у Шумську.
Перша сягає корінням у 1945 рік, коли з окупованої Німеччини радянські визволителі, як офіційно, так і неофіційно, тягли все, що могли – від заводів та пароплавів до овочевих консервів та жіночих комбінашок.
Друга – трохи давніша. Справа в тому, що певну кількість тракторів на окуповані території в 1942-43 роках завезли самі німці. Певна річ, не для українських селян, а для особливих «державних господарств», які мали вирощувати продукти харчування для рейху.
Має право на існування і третя версія: місцеві господарники купили «Бульдога» ще до початку Другої Світової війни. Може, навіть ще перед приходом до влади нацистів. А радянська влада його просто конфіскувала… До речі, в усій красі «Ланц-Бульдог» можна побачити у чотирнадцятій серії культового польського серіалу «Чотири танкісти і пес».
Серед техніки Шумської МТС в 1949 році згаданий ще один трактор. Його назва – «СХТЗ-НАТІ». У радянських джерелах цю гусеничну машину називають «першим трактором радянської розробки». Його конструктори отримали найпершу Сталінську премію (1941). Проте, якщо поставити поруч фото «СХТЗ-НАТІ» та американських швидкохідних гусеничних тракторів початку 1930-их років, виходить трішки незручно. На відміну від сучасних йому колісних тракторів радянського виробництва (до Шумщини, вони, на щастя, не доїхали), водії яких мусили триматися на, відкритому всім вітрам, залізному кріселку без спинки, «СХТЗ-НАТІ» мав закриту кабіну з комфортабельним м’яким двомісним сидінням. Для кого друге крісло? Для командира гарматної обслуги. Адже «сільськогосподарський трактор» – це тільки друга професія «СХТЗ-НАТІ». А перша, для якої його і створювали – артилерійський тягач. На всіх кольорових фото цього трактора він пофарбований у хакі. Щоб у випадку війни, не перефарбовувати. Саме у цьому «подвійному призначенні» – ключова причина того, що протягом кількох десятиліть після Другої Світової війни, коли увесь світ уже перевів трактори середньої потужності на пневматичний колісний хід, радянські заводи продовжували клепати гусеничні варіації на тему: все того ж «СХТЗ-НАТІ»: «ДТ-54», «Т-74», «ДТ-75»… Колісний трактор аналогічної потужності мусив мати великі колеса і не міг бути компактним і малопомітним, що вимагалося від артилерійського тягача на полі бою.
Ясна річ, такий стратегічний трактор радянська держава не могла отак просто взяти і віддати до рук селянам. Тягловою силою колгоспів майже десять післявоєнних років залишалися коні, корови та самі колгоспники. А «допомогу колгоспам з механізованого обробітку» надавали так звані МТС – машинно-тракторні станції. Максимум, чого могли добитися сталінські колгоспи – отримати техніку в оренду. Купити трактор колгосп міг тільки після 1959 року.
Втім, діяла на повоєнній Шумщині ще одна структура, яка мала можливість користуватися тракторами. Лісництва. Масована заготівля ділової деревини у волинських лісах була для сталінської влади одним з пріоритетних завдань. Тому в лісництва доволі оперативно почали постачати легкі трелювальні гусеничні трактори «КТ-12». Конструкторів Кіровського заводу в Ленінграді за створення цього трактора відзначили Сталінською премією. Проте навіть побіжного погляду достатньо, щоб визначити «дівоче прізвище» цього «шедевра радянських конструкторів – «Раупеншльоппер Ост». Радянський «лісоруб» був дбайливо скопійований з наймасовішого гусеничного трактора вермахту.
Ситуація на полях Шумщини стрімко помінялася наприкінці 1950-их років, коли керівники СРСР потрапили до Сполучених Штатів Америки. І там наочно побачили сільське господарство своїх рожевих мрій.
Але це вже тема для окремої, ґрунтовної розмови. Тому – далі буде.
Сергій Синюк.
На фото:
- «СХТЗ-НАТІ» з гарматою на причепі.
- «Ланц-Бульдог» у розрізі.
- Шумські лісівники на тлі трактора «КТ-12».
