Уміння запиняти ріки, будувати греблі сягає у далекі віки. Невідомо, ким і коли насипана наша шумська гребля, але, однозначно, вона є однією із найузнаваніших і найдавніших споруд у місті, споконвічним форпостом у його, майже тисячолітній, історії.
Шумський міст
Його згадано в Іпатіївському літописі і, можливо, саме цією греблею ступала нога Данила Галицького, що перейшов Велю до Шумська поклонитися Богу і Святому Симеону перед переможною битвою з угорським військом у 1231р. Можливо, саме сюдою проходив його брат Василько на зустріч з лютим ворогом – монгольським темником Бурундаєм, який змусив знищити укріплення наших славних міст – фортець Стіжка та Данилова. «У Шумську на греблі засіло кілька хлопців з кулеметами, які випустили кілька стрічок по «галєрчиках», що саме входили до містечка». Так розповідає Улас Самчук у романі «Волинь» про боротьбу шумчан у 1919-ому з польськими окупантами – військовими частинами генерала Галлера. Окупанти, які прийшли в 1941-ому, також зробили тут свій пост для контролю входу і виходу з міста та виловлювання молоді для відправки на каторжні роботи до нацистської Німеччини.
Наша Гребля овіяна містичними легендами і переказами. Одна з них, якій близько трьох сотень літ, розповідає про страховисько, що з’являлося з настанням темноти на містку та трощило вози чоловікам, било горшки жінкам, що несли їх на торг, і тримало довгий час у напрузі все місто. Пояснити ситуацію попросили монахів з францисканського монастиря. Вони дійшли висновку, що це дух спочилого власника Шумська і фундатора монастиря не може знайти спочинку, адже його страшний гріх – убивство рідного брата, який жив у Рохманівському замку, не знайшов розрішення. Монахи рекомендували при зустрічі з цією марою промовити: «Всякий дух Пана Бога хвалить!». Одного вечора цим заклинанням довелося скористатися перехожому, і примара скочила з містка в річку. З тих пір її ніхто не бачив. Саме тут, на, запиненій греблею, Вілії, століттями трудилися водяні млини, від чого і походить колишня назва вулиці – Млинарська. «В млині жита мірок три і четвертинник», – йдеться в інвентарі шумського замку 1576р. Це одна із найдавніших писемних згадок про млин у місті. Млини були муровані і дерев’яні, простенькі з водяним колесом та великі вальцьові млини-маримони (це особлива назва млина, що продукував високоякісне петльоване борошно, його назва походить від міста Маримонт у передмісті Варшави).
Маримон
Ця світлина з виглядом млинів, виготовлена кременчанином П.Пузеєм, який працював фотографом у Шумську у 30-их р.р. ХХ ст., збереглася у родинному альбомі шумчанина Я.Сільберберга, який емігрував до Америки.
Хто ж побудував славнозвісного шумського млина Маримона? Це творіння одного з найбагатших жителів міста – єврея Авраама Райха, красивого, розумного та високоосвіченого чоловіка.
За переказами уродженця Шумська Муні Хазена, Райх мав вищу релігійну освіту, але був, як переповідали містяни, великим єретиком. Дуже страждали від його насмішок хасиди та, все-таки, місто любило його за добродушні вчинки та благодійні пожертви як для євреїв, так і для християн. Він дозволяв всім ловити рибу у шумському ставку, що йому належав, а це була велика підмога для бідних багатодітних родин. Один раз на три роки у водоймі спускали воду, лише тоді йому належав увесь вилов. Щоб зібрати рибу, наймав найбідніших містян та платив добрі гроші, заробляли також власники коней, що перевозили її до Кременця, а звідти відправляли до Варшави.
Відкритою болючою раною Райха стала смерть улюбленого сина Моні, надзвичайно обдарованого юнака, який, за успішне навчання в університеті, отримав золоту медаль, та коли революція 1905-1907р.р. проти царизму в Російській імперії зазнала поразки, покінчив життя самогубством.
За статистичними даними роботи промислових підприємств у Шумській гміні, станом на 1934р., млин Райха введений в експлуатацію у 1896р. На відміну від звичайних водяних млинів, де працювало від двох до шести чоловік, на Маримоні було працевлаштовано 35. До побудови промислового гіганта Райху належав невеликий водяний млин, та прогресивному й амбітному чоловіку цього було недостатньо. Він задумав побудувати великого вальцьового млина-маримона з новим обладнанням та переключитися з води на електричну енергію, що дало б можливість працювати млину та освітлювати все місто. Після виготовлення проєкту та отримання різноманітних дозволів відразу розпочали будівельні роботи. До міста прибули справжні інженери та спеціальні фахівці. У землю почали вбивати величезні сваї, подібні на телеграфні стовпи. Це було щось, раніше не бачене!
Місто ожило, всі працювали на будівництві, день і ніч було чутно гуркіт. Ставок спустили повністю, а водяний потік річки відвели до шлюзу. Робота тривала щоденно, і за чотири місяці виріс п’ятиповерховий будинок. Колеса млина з електричним приводом виробляли вагони борошна, яке славилося в околиці. Місто зміцніло, люди стали краще заробляти, купці з різних міст приїжджали за борошном. Райх найняв п’ятьох освічених євреїв, під керівництвом А.Вільскера, в контору для ведення рахунків. Бізнес процвітав з кожним роком.
Працівники контори дивувалися та заздрили доходам підприємливого Райха та почали виношувати ідею побудови такого ж млина для власного збагачення. Для реалізації задуманого потрібні були чималі кошти і місце для його побудови. Щоб зібрати необхідну суму, вони утворили спілку, а млина було вирішено побудувати у сусідньому селі – Лепешівці – на місці старенького дерев’яного, викупивши його у власника, який проживав у Москві. Останнє виявилося зробити найважче, адже за царя Миколи ІІ євреям було заборонено в’їжджати в Москву.
Після довгих консультацій туди відправили посланця, але, щоб не розпізнали у ньому єврея, переодягнули у християнський одяг, що для єврея-хасида було не тільки неприємно, а й неприпустимо. Але що не зробиш заради майбутніх прибутків! Через певний час угода була підписана, і млин побудували.
Зберігся млин до цього часу, але називають його не «Ріка», як колись, а «Кухаренків», за іменем останнього його управлінця радянських часів. Шумчанин В.Міхеєв стверджував, що млин Райха підпалили конкуренти, і він так простояв аж до війни. Під час німецької окупації краю його розібрали і висипали дорогу в напрямку Суража. Дерев’яний млин, якого ще пам’ятають шумчани, побудований у 1938р. Кацор Герцом, і простояв десь до 1960-их р.р., допоки не згорів. Славнозвісного ставу не стало у 1948р.
Через людську недбалість греблю прорвало на самий «старий» Новий рік. Ревло і гуркотіло на всю околицю, навіть затопило будинки, що зараз на Чирянецькому кільці, у районі магазину «Смак».
Лариса КОЛЕСНИК,
науковий співробітник Шумського краєзнавчого музею.
