Вік української вишиванки становить кілька тисяч років. Вишитий одяг та українські елементи зображені на вазах скіфського періоду (4 століття до н.е.). А в могилах сарматів (1 століття н. е.) під час розкопок знайдено сорочки, вишиті золотом.
Це свідчить про велику значущість вишиванки, адже у могили клали найцінніші речі.
Знахідки часів 9 століття н. е. свідчать про те, що у наших предків елементи вишивки були поширені в одязі. Візерунки, схожі на вишиванку, знайдені на кам’яних статуях, поясах, налобних пов’язках та в предметах інтер’єру давніх часів.
Велику цінність мали вишиванки у Київській Русі. Вишитий одяг вважався дуже рідкісним та дорогим, був доступний лише багатіям, і самим ремеслом володіли обрані.
Діяли окремі школи вишивальниць, де жінок навчали цій майстерності. Першу з таких шкіл започаткувала сестра Володимира Мономаха Ганка.
Пізніше, у 17 столітті, вишиванню навчали у Києво-Печерській лаврі, коли його настоятелькою була Марія Магдалина Мазепа, мати гетьмана Івана Мазепи.
Вона навчала інших черниць мистецтву вишивки, у тому числі – золотом та сріблом. Послужниці лаври виконували дорогі замовлення для почесних осіб.
Також вишитий одяг показували відвідувачам лаври, які приїжджали подивитися на українське мистецтво з усього світу.
З часів Гетьманщини вишиванки стали доступнішими для простих людей. Вишивати вміла кожна жінка та передавала ці вміння своїм донькам. Дівчата вишивали сукні та рушники на своє майбутнє весілля, і за ними оцінювали хазяйновитість нареченої.
Поряд із жіночими популярнішими стали чоловічі вишиванки.
Вишиванка – важливий засіб збереження культурної самобутності та національної ідентичності. Навіть у важкі часи український народ висловлював свої почуття та бажання через унікальні візерунки на вишиванці.
У радянський період національну культуру України обмежували під страхом смерті. Проте вишиванку продовжували одягати з гордістю – як символ мовчазного опору та збереження української ідентичності в умовах репресій.
Хоча варто визнати, що саме в цей період українська традиційна вишиванка зазнала чи не найбільшої біди, оскільки саме тоді знищили незліченну кількість автентичних вишитих скарбів, створених українськими майстринями, а носіння вишитого одягу могло стати вироком для власника. Та, попри все, українську вишиванку вдалося зберегти, як і традицію її одягати.
У 2018 році вишиванку внесено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Це підкреслює важливість збереження та популяризації цієї давньої традиції у світі.
День вишиванки заснували у 2006 році. Ініціатором цього патріотичного свята виступила Леся Воронюк, студентка Чернівецького університету ім.Федьковича. Вона запропонувала студентам обрати один день і всім разом прийти на заняття у вишиванці.
У вишитому одязі до університету прийшли кілька десятків студентів. Потім до акції долучилися деякі викладачі. З роками свято ставало популярнішим.
Всесвітній день вишиванки відзначають щорічно у третій четвер травня. У 2025 році свято випадає на 15 травня.
